Стівен Кінг - Воно
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Лал їм і каже: «Оце ви списочок маєте, хлопці». А Повзучий Ісус Меллой говорить: «Пішли звідси, Але. Я ж казав тобі, що на цьому хуторі ми не розживемося. Давай поїдемо до Бенгору. Там теж нічого не буде, але я б залюбки проїхався». А Лал, спокійний, як удав, відповідає йому: «Притримай коней. Ви принесли мені збіса гарне замовлення, і я не поступлюся ним якомусь жидові з Бенгору. Набої.22 калібру я можу дати вам зараз, а також патрони на звіра й половину на птаха. Також маю по сотні.38 та.45 калібру. А решта буде…» Тут Лал примружив очі та потер підборіддя, наче щось вираховував, а потім додав: «Післязавтра. Як вам така пропозиція?»
Бредлі так вишкірився, що посмішка мало не розполовинила йому голову, і відповів, що пропозиція гарна, як сіно в годину. Кел Конклін зауважив, що все одно хотів би з’їздити до Бенгору, але його ніхто не підтримав. Тож Ал Бредлі каже Лалу: «Гаразд. Якщо ти не певен, що виконаєш наше замовлення, то скажи зараз. Бо я чоловік незлобливий, але як розізлюся, то краще мені памороки не забивати. Второпав?» Лал каже: «Второпав, і дістану вам стільки набоїв, скільки забажаєте, містере…?» Бредлі каже: «Містер Рейдер, Річард Д. Рейдер, до ваших послуг». Він простягнув руку, і Лал Макен вищирився, потиснув її й промовив: «Дуже приємно, містере Рейдер».
Бредлі спитав, коли йому з друзями краще приїхати по товар, а Лал Макен одразу поцікавився, чи влаштує їх друга година по обіді. Ті вирішили, що влаштовує. І пішли. Лал дивився їм услід. На тротуарі перед магазином вони перестріли жінок і Коді. Тоді Лал упізнав і Коді.
Містер Кін подивився на мене ясними очима і спитав:
— То як ти думаєш, що зробив потім Лал? Викликав копів?
— Гадаю, що ні, — відповів я, — судячи з того, що відбулося в магазині. А я би побіг до телефону так, що, певно, по дорозі б ноги переламав.
— Ну, може так, а може й ні, — відповів містер Кін із тою ж цинічною посмішкою.
Він знову глянув на мене своїми ясними очима, і я здригнувся, бо знав, що він має на увазі… і він знав, що я знаю. Як покотиться щось велике й важке, то зупинити його не вийде. Воно просто буде собі котитися, поки не дістанеться достатньо рівної та широкої місцини, щоб зупинити свій поступальний рух. Якщо ти станеш у нього на дорозі, то воно тебе розчавить… і покотиться далі.
— Може так, а може ні, — повторив містер Кін. — Але я можу розказати тобі, що зробив Лал Макен. Того ж вечора, а також увесь наступний день, щойно до Лала заходив якийсь знайомий чоловік, то він розповідав, що знає, хто бродить лісом між Деррі та Ньюпортом, хто стріляє оленів, рябчиків і ще бозна-що з кулеметів, привезених із Канзас-сіті. То була банда Бредлі. Він це знав напевне, бо пізнав їх. Він розповідав, що Бредлі та його команда прийдуть наступного дня десь о другій забрати решту замовлення. Він розповідав, що пообіцяв Бредлі дістати всі набої, які тільки душа забажає, і мав намір дотриматися свого слова.
— Скільком? — спитав я.
Кін немов загіпнотизував мене своїми блискучими очима. Раптом запахи в його підсобці (запахи рецептурних ліків і сухих порошків, зігрівальних мазей «Мастеролу» та «Віксу», сиропу від кашлю «Робітуссін»), раптом усі ці запахи стали удушливими… але я б скоріше помер, затамувавши подих, ніж пішов.
— Скільком чоловікам Лал устиг розповісти? — перепитав містер Кін.
Я кивнув.
— Точно не знаю, — відповів містер Кін. — Я там не стояв на варті. Гадаю, він передав це всім, кому довіряв.
— Кому довіряв, — задумливо повторив я. Мій голос прозвучав трохи хрипко.
— Ага, містянам. Не всім же корів доїти, сам розумієш, — сказав містер Кін і зареготав зі свого власного жарту. — Я зайшов приблизно о десятій, на наступний день після того, як Бредлі завітав до Лала. Він переповів мені свою історію, а потім спитав, чим може мені допомогти. Я просто зазирнув дізнатися, чи готові мої фотографії, бо тоді Макен мав справу з усіма плівками та фотоапаратами «Кодак», але коли я отримав світлини, то попросив іще набоїв для свого вінчестера. Лал видав мені набої та поцікавився, чи не хочу я підстрелити якусь дичину. Я відповів, що полюватиму на хижаків, і ми обидва пирснули.
Містер Кін сміявся й ляскав себе по худорлявій нозі, наче то був кращий жарт за все його життя. Тоді він нахилився вперед і постукав мене пальцем по коліну.
— Кажу тобі, синку, кому треба було, той дізнався. Деррі — маленьке місто, сам розумієш. Якщо хочеш пустити слово, то просто маєш сказати підхожим людям, і слово саме піде в народ… розумієш? Хочеш іще соломки?
Я взяв одну млявими пальцями.
— Від неї гладшають, — зауважив містер Кін і загиготів. Він виглядав таким старим… безкінечно старим. Двофокусні скельця раз у раз з’їжджали по худому й гострому, як лезо, носі, а тонка шкіра так щільно прилягала до щік, що навіть зморшок не було.
— Наступного дня я прийшов до аптеки зі своєю ґвинтівкою, а Боб Таннер, найстаранніший помічник на моїй пам’яті, приніс рушницю свого татка. Близько одинадцятої того ж дня зайшов Грегорі Коул, купити гідрокарбонатів для содової, і нехай мене грім поб’є, якщо він не мав кольта.45 калібру за поясом.
«Не відстрель собі яйця, Грегу», — сказав я тоді.
«З цієї нагоди я вибрався з лісу, що аж під Мілфордом, а ще маю просто гаспидське похмілля. Тож я напевне відстрелю комусь яйця до заходу сонця», — відповів Грег.
Десь о пів на другу я почепив на двері маленьку табличку зі словами «СКОРО ПОВЕРНУСЯ, ДЯКУЮ ЗА ТЕРПІННЯ», узяв ґвинтівку та вийшов через чорний хід у Провулок Річарда. Я спитав Боба Таннера, чи він не хоче піти зі мною, а він відповів, що краще позбирає рецепти для місіс Емерсон і зустрінеться зі мною пізніше. Він попросив залишити йому хоч одного жевжика, проте я нічого не міг обіцяти.
Канал-стрит була майже безлюдною — ні пішоходів, ні автомобілів. Час від часу проїжджала вантажівка, та й по всьому. Я побачив, як Джейк Піннет перейшов вулицю, тримаючи по ґвинтівці в кожній руці. Він зустрівся з Енді Крісом, і вони попрямували до лав, що колись стояли біля пам’ятника загиблим солдатам, там, де Канал іде під землю.
Піті Веннес, Ал Нелл і Джиммі Гордон сиділи на сходинках
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воно», після закриття браузера.