О. М. Мірошниченко - Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

ст. З ЗКУ), все-таки завдання "прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом" виконане не повністю. Наприклад, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів в порушення ч. 2 ст. 106 ЗКУ до сих пір не прийняв акту, яким визначалися б види межових знаків.

До пункту "ґ". Потреби працівників соціальної сфери села чи постраждалих від аварії на ЧАЕС у земельних ділянках на сьогодні забезпечуються нарівні із іншими категоріями фізичних осіб - на виконання норм ЗКУ урядом не приймались окремі нормативні акти щодо пільгового чи спрощеного порядку забезпечення даних осіб земельними ділянками (щодо "пільг" даних категорій осіб у питанні приватизації земельних ділянок див. ст 25 ЗКУ та коментар до неї, а також коментар до ч. 6 ст. 118 ЗКУ). KM України практично позбавлений важелів для забезпечення виконання коментованого пункту, особливо враховуючи п. 12 Розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, за яким з розпорядження органів виконавчої влади виведені землі населених пунктів. Тому практика "застосування" даної норми засвідчила її декларативний характер.

До пункту "д". Виконання доручення, передбаченого коментованим пунктом, практично було зірвано[440]. Завдання введення у штати місцевих рад посад інженерів-землевпорядників лишається актуальним і досі.

До пункту "е". Кабінетом Міністрів України були не в повному обсязі виконані заходи щодо визначення потреби наукових установ та навчальних закладів у земельних ділянках, передбачені коментованим пунктом, що змушена була констатувати ВР України у Постанові "Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення" 22.05.2003 №882-IV.

До пункту "є". На виконання коментованого пункту, щоправда, із порушенням відведеного строку, KM України своєю постановою від 11.10.2002 №1531 затвердив Методику експертної грошової оцінки земельних ділянок (див. ст. 201 ЗКУ та коментар до неї).

5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом.

На виконання коментованого пункту Верховною Радою АР Крим (постанова від 20.02.2002 №2282-2/02) було визнано такою, що втратила чинність, постанову "Про поло­ження про порядок розгляду у Верховній Раді Автономної Республіки Крим питань про вилучення та надання земельних ділянок" від 16.02.2000 №912-2/2000, а також (постанова від 16.11.2005 №1505-4/05) постанову від 19.12.2001 №2200-2/01 "Про дотримання на території Автономної Республіки Крим законодавства України в частині охорони та раціонального використання земельних ресурсів при розробці корисних копалин загальнодержавного значення".

6. Кабінету Міністрів України створити Державний земельний (іпотечний) банк з відповідною інфраструктурою та запровадити державну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цього Кодексу.

У частині створення Державного земельного (іпотечного) банку даний пункт на сьогодні лишається невиконаним. Перш за все, залишається неприйнятим закон про державний земельний (іпотечний) банк (див. пп. "в" п. 4 даного розділу). Поза сумнівом, потреба у правовому закріпленні статусу банку дійсно існує. Як вказує Н. Грищук на основі зарубіжного досвіду (насамперед, Німеччини), доцільно законодавчо встановити організаційно-правові форми спеціалізованого іпотечного банку, встановити перелік можливих його операцій (відмінний від аналогічного в неспеціалізованому банку), визначити спеціальні вимоги сто­совно нагляду за такими банками. Проте, як слушно звертає увагу І. І. Каракаш, "найбільш складним завданням є не розробка відповідного нормативно-правового акта щодо створення земельного (іпотечного) банку, а саме заснування такої державної банківської установи". Необхідність створення державного земельно-іпотечного банку в новітній історії української держави було офіційно визнано вперше ще в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10.11.1994, коли Кабінету Міністрів України було доручено розробити відповідно нормативно-правову базу; у коментованому розділі це доручення відтворено; проте про­блема, очевидно, полягає не у площині нормативно-правового регулювання, а у фінансовій, організаційній сфері.

Не набагато краща ситуація із державною реєстрацією прав на землю - див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї.

Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Установити, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

(Пункт 1 розділу X доповнено абзацом другим згідно із Законом №509-VI від 16.09.2008)

У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

(Пункт 1 розділу X доповнено абзацом третім згідно із Законом №509-VIвід 16.09.2008 - діє протягом одного року з дня набрання чинності, див. п.2 розділу II Закону N 509-VI від 16.09.2008)

Вживання у коментованому пункті терміну "рішення" та посилання на "органи" вказує, що мова йде лише про землі державної власності (з урахуванням відсутності в Україні на момент набрання кодексом чинності земель комунальної власності - див. ст. 83 ЗКУ та коментар до неї). У такому контексті можна вести мову лише про такі види права користу­вання, як постійне користування та оренда.

Процедура надання земельних ділянок у користування описана у ст.ст. 123, 125, 126, 149-151 кодексу та коментарі до них. Регулювання порядку надання земельної ділянки в оренду має свої особливості (див. ст. 124 ЗКУ та коментар до неї).

Виконання рішень про вилучення земельних ділянок відповідно до ст. 149 ЗКУ стосується постійних користувачів таких ділянок. Власне реалізація такого рішення відбувається порядку, передбаченому