О. М. Мірошниченко - Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, які проживають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства і садівництва у межах норм безплатної приватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунок земель запасу та резервного фонду;

д) вирішити питання в установленому порядку про введення посад інженерів-землевпорядників у штати сільських, селищних рад та організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів у міських радах;

є) визначити потреби наукових установ та навчальних закладів у земельних ділянках для проведення наукових досліджень, вирощування елітного насіннєвого матеріалу, потреб племінного поголів'я худоби у кормах, здійснення навчального процесу і вирішити питання щодо земель наукових установ та навчальних закладів, які можуть бути передані для іншого використання;

є) розробити та затвердити методику експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

Загальна характеристика. Положення даного пункту розкривають зміст дій, котрі мав вчинити KM України протягом 6 місяців після опублікування цього Кодексу для того, щоби норми останнього "запрацювали" на практиці.

Проаналізуємо по пунктах стан виконання викладених у них вказівок.

До пункту "а". Нажаль, робота з розробки та прийняття нормативних актів, що випливають зі змісту ЗКУ, триває й досі - див. коментар до п. "в". Свідченням цьому є хоча б продовження дії п.п. 13-15 Розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, адже строки, встановлені у цих пунктах, пов'язувались із завершенням розробки та введенням в дію відповідних актів законодавства.

До пункту "б". Приведення нормативних актів KM України у відповідність до норм чинного ЗКУ включає в себе внесення необхідних змін чи скасування тих актів, що не відповідають ЗКУ. Зауважимо, що на сьогодні лишається низка таких актів, що не приведені у відповідність до норм ЗКУ: ПКМ "Про порядок ведення державного земельного када­стру" від 12.01.1993 №15 не відповідає ч. 2 ст. 204 ЗКУ, ПКМ "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" від 25.12.1998 №2073 не узгоджена із нор­мами ч. 1 тієї ж статті, і такий перелік можна продовжувати. Численні випадки подібного характеру згадані у коментарях до різних норм ЗКУ.

До пункту "в". Коментоване положення свідчить про низький рівень юридичної техніки Кодексу і навіть про те, що саме слово "кодекс" в назві Земельного кодексу України вжите некоректно. Традиційно термін "кодекс" розуміють як систематизований законодавчий акт, що врегульовує всі (або майже всі) відносини у певній сфері (які взагалі потребують регулювання на рівні закону). Доручення розробити низку законів - свідчення того, що ЗКУ відповідні відносини вичерпно не врегулював (очевидно, цього навіть не планувалося робити).

Завдання із розробки відповідних законодавчих актів урядом виконано частково (до речі, у встановлений термін до ВРУ не було подано жодного з передбачених коментованим пунктом законопроектів)[438]. Так, на сьогодні прийнято Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 N 858-IV, "Про оцінку земель" від 11.12.2003 N 1378-IV, "Про охорону земель" від 19.06.2003 N 962-IV, "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 N 1457-IV, "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" від 17.11.2009 N 1559-VI.

Отже, на даний час не прийнято закони про державний земельний кадастр, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі.

Доцільність прийняття Закону України "Про ринок землі" нам взагалі видається сумнівною. Слід погодитися із думкою багатьох сучасних представників доктрини про те, що відносини на ринку землі в цілому врегульовані законодавством (насамперед, ЗКУ та ЦКУ), і створювати паралельне правове регулювання не лише недоцільно, але й шкідливо[439].

Щодо закону про державний земельний (іпотечний) банк, див. нижче коментар до п. 6 даного розділу.

Нарешті, положення Закону України "Про державний земельний кадастр" (прийнятий ВРУ 20.03.2007, ветований Президентом України 13.04.2007), на наше глибоке переконання, більш ефективно увійдуть у вітчизняне правове поле у випадку, якщо будуть складовою єдиного, комплексного акта - Земельного кодексу України. Лише у сфері реєстрації прав на землю - однієї із основних складових ведення державного земельного кадастру - на сьогодні існує чимала кількість колізій та взаємодублюючих процедур, що фактично унеможливлюють здійснення реєстрації - надзвичайно важливої та соціально-значимої функції.

Прийняття на додачу до ЦКУ, ЗКУ, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель ще й Закону України "Про державний земельний кадастр" у редакції, що хоча б наближено нагадуватиме редакцію, ухвалену ВРУ, ще більше ускладнить існуюче правове регулювання та привнесе нові колізії. Показово, що у законі передбачено внесення лише кількох косметичних змін до ЗКУ, які не вирішують проблеми дублювання реєстраційних процедур, і не передбачено жодних змін до ЦКУ, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів.

До пункту "г". Частина нормативних актів центральних органів виконавчої влади не узгоджувалася із положеннями ЗКУ на момент набрання ним чинності 01.о і.2002 року, у зв'язку із чим KM України було доручено забезпечити внесення до них відповідних змін. Так, наприклад, істотні зміни після прийняття ЗКУ були внесені до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.1994 року №18/5 (зараз замінена Інструкцією, затвердженою наказом Мінюсту від 03.03.2004 №20/5) тощо.

У зв'язку із прийняттям ЗКУ було скасовано низку актів органів центральної виконавчої влади, зокрема, спільний наказ Держкомзему України та Мінюсту України "Про затвердження порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок від 06.06.1996 № 14/5/48, наказ Держкомзему України "Про розвиток ринку землі в Україні" від 15.05.2000 №56 та ін.

Хоча на виконання ЗКУ було прийнято цілу низку підзаконних нормативно-правових актів (див. коментар до