Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

2. Німфа з каменю

Німфа з каменю

   BMW зупинився біля симпатичного самотнього двоповерхового будиночка на околиці маленького містечка Гранж. Ноа вийшов назовні і озирнувся:

   — Отже, це і є твоя обитель? Виглядає дуже мило та затишно.

   — Ласкаво просимо до мене в гості, — Леа жестом зобразила запрошення.

   Усередині будинку було так само затишно, як і ззовні. Ноа скинув із себе курточку та взуття, і насамперед вирушив до душу. Це було справжнє блаженство: після всіх цих поневірянь та позбавлень стояти тепер тут і відчувати, як теплі струмені води вгортають та пестять все його тіло.

   У двері душевої постукали – це була Леа:

   — Я поїду ненадовго, треба дещо купити. У кухні є їжа.

   Після душа Ноа розташувався на дивані. Захотілося тепер просто розслабитися в очікуванні на повернення Леа. Єдине, що створювало дискомфорт – це відсутність чистого одягу, але це справа наживна. Він оглянув свій гаманець: у ньому було триста п'ятдесят два франки. Ну, хоч щось, кредитною карткою користуватися зараз було небезпечно.

   Дуже швидко його вії поважчали, і непомітно для себе він провалився у міцні обійми Морфея.

   Коли Ноа прокинувся, він вже знаходився у лежачому положенні та був укритий пледом. Він глянув на годинник: було три години дня. Він міцно проспав понад шість годин. Поруч на кріслі він побачив новий одяг: джинси, теплі черевики, кілька теплих кофт та футболок, а також кілька комплектів спідньої та натільної білизни, капці. Леа вже про все подбала. Ще на столі він помітив запаковану коробку із новим мобільним телефоном та ще одну з новою сім-карткою.

   Ноа перевдягнувся та подався шукати господиню цього будинку. Знайшов її на другому поверсі у кімнаті, що більше нагадувала робочий кабінет. Зліва біля стіни стояв меблевий комплект із двох шаф. З боку дверей – стіл, а по обидва боки столу по кріслу. В одному з них сиділа Леа і з виглядом бізнес-леді щось швидко набирала на ноутбуці. Побачивши Ноа, вона підвела голову і, не перестаючи стукати по клавішах, промовила:

   — Я купила тобі новий телефон. Але телефонувати своїм знайомим поки що небезпечно.

   — Дякую. І за одяг теж велике дякую, — Ноа сів у крісло навпроти, з симпатією розглядаючи її.

   Було водночас і цікаво, і просто приємно за нею спостерігати. За місяць самостійного життя вона змінила автомобіль, знайшла собі просторий та затишний будинок і, мабуть, добре оплачувану роботу, що відповідає її талантам. Вона зросла в його очах, і тут у цьому робочому кабінеті, зайнята важливою справою, виглядала навіть такою поважною та серйозною.

   — Ти ще не модифікувала свою операційну систему, щоб не набирати програмний код з клавіатури ноутбука? — поцікавився Ноа.

   — Модифікувала. Приблизно дев'яносто відсотків програмного коду я пишу безпосередньо у своєму внутрішньому обчислювальному середовищі. Потім скидаю через Wi-Fi на ноутбук, і там доводжу до кінцевого результату. Зараз я проводжу тестування та налагодження нової програми.

   — Що це за програма?

   — Додатковий модуль для операційної системи, яка керує автоматичною лінією виробництва молочних сумішей для немовлят.

   — Тобі подобається цим займатися?

   — У мене до цього нейтральне ставлення. Мене більше приваблюють наукові дослідження. Колло Венсан пропонував мені роботу в ЦЕРНі .

   — Тоді у Тіма та Джулії?

   — Так.

   — І що ти відповіла?

   — Що мені потрібно поїхати з країни.

   — А він?

   — А він сказав, що якщо я все-таки надумаю, він завжди із задоволенням готовий взяти мене до себе в команду.

   — Ти хочеш працювати у нього?

   — Так. Але допоки я переховуюся, мені небажано занадто відкрито співіснувати у людському суспільстві. А зараз і того більше, мене вишукують по всіх можливих електронних каналах. Я змушена уникати місць, що обладнані системами відеоспостереження з можливістю загального доступу.

   — Ти маєш ідеї, як вирішити цю проблему?

   — Потрібно перепрограмувати мою білкову структуру, щоб змінити зовнішність, тоді я зможу відкрито жити у людському суспільстві. Я працюю над цим. У мене в підвальному приміщенні є обладнана майстерня-лабораторія. Трохи згодом я тобі покажу.

   — І чию зовнішність ти плануєш узяти? Сподіваюся, не якогось волохатого мужика?

   — Я ще не думала про це, але волохатий мужик мені точно не підходить, — серйозно відповіла Леа.

   — Це втішає, — вставив Ноа.

   Леа продовжила:

   — Мій інтелект розвивався разом із цим жіночим тілом та відповідною гендерною самоідентифікацією. Він пройшов процес інтелектуального втілення, утворивши із ними стійкий психофізіологічний конструкт. Якщо я змінюватиму зовнішність, то ці зміни будуть по можливості мінімальними.

   — І тоді ти влаштуєшся на роботу в ЦЕРН?

   — Можливо. Мені ще подобається те, чим займаєшся ти: квантовими алгоритмами та штучним інтелектом. Такими дослідженнями я могла б займатися у себе в майстерні-лабораторії, але мені не вистачає для цього необхідного обладнання та елементної бази. Я б купила мікропроцесор QPAM-1, але сумніваюся, що його так просто хтось погодиться продати разом із сумісним набором логіки, принаймні в найближчому майбутньому. Або можна замість нього скласти для початку суперкомп'ютер. У будь-якому випадку мені потрібно ще накопичити грошей для всього цього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍