Маріо Варгас Льоса - Поклик племені, Маріо Варгас Льоса

героїв, — а попросту те, що окремі люди не є всього лиш епіфеноменами колективів, до яких належать, які їх формують так, як це роблять верстати з промисловими товарами. Індивід володіє суверенітетом і, хоча частина того, чим він є, пояснюється середовищем, в якому він народжується і формується, у нього є свідомість і здатність проявляти ініціативу, які вивільняють його з тієї стадної плаценти і дозволяють йому діяти вільно, згідно з його покликанням і талантом і часто залишити слід в оточенні, якому він живе. Амбіція індивіда є тією силою, яка надає динамізму ринковій економіці, це те, що уможливлює прогрес. Тому рецепти Кейнса покласти на державу керівництво та спрямування економічного життя через планування, на думку Гаєка, притлумлюють цю «амбіцію» і призводять до глибокого дисбалансу у функціонуванні ринку.

Ця концепція випливає з ідеї свободи, яка — в самій серцевині ліберальної доктрини. Людські долі не є наперед визначені, накреслені фатумом. Індивіди і суспільства можуть виходити за рамки географічних, суспільних і культурних обмежень і своїми діями порушувати існуючий уклад, обираючи певні рішення і відкидаючи інші. І через те, що мають цю свободу дій, є відповідальними за власну долю. Усе це Гаєк чудово описує в своєму есеї, покликаному показати, що спільного є між двома мислителями, які вважалися дуже далекими один від одного: «Конт і Геґель»[42].

Дотримання закону для Гаєка є невіддільним від його віри у вільний ринок; але він завжди розрізняв — і дуже чітко пояснив це у трьох томах «Права, законодавства і свободи » — закон і законодавство: космос, спонтанний правовий порядок, і таксіс, нав’язане владою законодавство. Перше є тією формою природних законів, створених і удосконалених звичаями і традицією у відповідь на потребу створити устрій для того, аби вирішувати суперечки і запобігати хаосу і насильству у лоні суспільства; а друге, оте раціонально сплановане і схвалене парламентами і судовими колегіями правосуддя, яке іноді ламає і викривлює перше і може стати в юридичній сфері так само шкідливим, як економічне планування — те, що, за ідеєю Гаєка, завжди становить загрозу для свободи.

Найбільшим ворогом останньої є конструктивізм, фатальне прагнення — так називається остання книжка Гаєка «Fatal Conceit» («Згубна самовпевненість», 1989 р.) — організувати з будь-якого центру влади життя громади, заміняючи інституції, які постали без попередньо обдуманого плану і контролю (загальне право, космос), штучними утвореннями, призначенням яких є «раціоналізувати» виробництво, «перерозподілити» багатство, запровадити егалітаризм і уніфікувати все соціальне в ідеології, культурі чи релігії.

Сувора критика Гаєком конструктивізму не зупиняється ні перед колективізмом марксистів, ні перед державою-благодійницею соціалістів і соціал-демократів, ні перед тим, що християнський соціалізм називає «принципом поповнення нестачі», ні перед тією виродженою формою капіталізму, що нею є меркантилізм: мафіозні об’єднання політичної влади та впливових підприємців для того, аби, проституюючи ринок, розподіляти між собою дари, монополії та синекури. Насправді він не зупиняється ні перед чим. Навіть перед системою, одним з найзавзятіших сьогочасних оборонців якої був: демократією, яку впертий Гаєк в останні роки свого життя взявся ретельно досліджувати під дуже критичним поглядом, описуючи її недоліки і перекоси, одним з яких є меркантилізм, а іншим — диктатура більшості над меншістю. Ця тема спонукала його заявляти, що він побоюється за майбутнє свободи у світі саме в ті моменти, коли з падінням комуністичних режимів здавалося, що демократична система на планеті сягнула свого апогею.

Задля протидії тій монополії на владу, яку має більшість у відкритих суспільствах, і забезпечення участі меншості в управлінні державою і прийнятті рішень Гаєк придумав складну систему (яку без вагань охрестив «утопією»), що зветься демархією. У ній законодавчі збори, обрані на п’ятнадцять років громадянами віком понад сорок п’ять років, дбатимуть про фундаментальні права. І водночас парламент, схожий на ті, що існують у демократичних країнах, займатиметься поточними справами та актуальними темами.

Того єдиного разу, коли я розмовляв з Гаєком — то було в Лімі в листопаді 1979 року під час конференції на тему «Демократія і ринкова економіка», яка стала шквалом сучасності і визволення для країни, яка вже одинадцять років знемагала під військовою диктатурою, — я встиг йому сказати, що при читанні його книжок у мене іноді виникало враження, що деякі з його теорій схожі на матеріалізацію отого амбіційного мандрівного вогню: порятунку через лібералізм анархістської мрії про світ без обмеження свободи, абсолютно стихійний, з мінімумом влади і максимумом свободи, цілком і повністю збудований довкола індивіда. Він глянув на мене поблажливо й ущипливо згадав Бакуніна, до якого, звісно, не міг відчувати жодної симпатії.

А втім, у чомусь схожі патлатий дворянин ХІХ століття, котрий жив авантюрним життям і хотів розірвати усі ланцюги, що гальмують творчі імпульси людини, і методичним та ерудованим професором, який вів розмірене життя і незадовго до смерті в одному інтерв’ю стверджував: «Кожен ліберал мусить бути порушником спокою». Спільним у них була недовіра, яку обидва відчували до людського розуму, який занісся настільки, що повірив у свою здатність перебудувати суспільство, не зважаючи на спонтанно створені інституції, і безмежна віра обох в оту доньку випадку й потреби, якою є свобода, найпрекрасніше створіння, яке Захід дав цивілізації, щоб вирішити її проблеми і підштовхнути людство до нових і дерзновенних діянь.

«Згубна самовпевненість»

«Згубна самовпевненість» (1989), останній есей, який Гаєк написав, коли йому було уже вісімдесят, є однією з найважливіших книжок ХХ століття, а також однією з найбільш оригінальних і революційних. Це не економічний есей, а моральний і філософський трактат, написаний мислителем зі солідною економічною підготовкою, який — як і його попередники і вчителі Адам Сміт і Джон Стюарт Мілль — ніколи не вірив, що економіка здатна самотужки розв’язати усі проблеми людства.

Центральною темою книжки є цивілізація і прогрес — те, що відрізняє людину від решти живих істот, завжди схожих між собою, в’язнів власних інстинктів чи незмінної біологічної конфігурації, не спроможних через це змінюватися.

На схилі життя, довгого життя, присвяченого вивченню, дослідженню і викладанню, Гаєк у цій книжці без приміток у простій і доступній — будь-якому, бодай трохи освіченому читачеві — манері пояснює свою концепцію того, як і чому люди впродовж своєї тисячолітньої історії змінювали середовище, в якому жили, і водночас змінювалися самі, доки не досягнули в наш час цивілізації — це слово в устах Гаєка означає свободу, законність, індивідуалізм, приватну власність, вільний ринок, людські права, співіснування і мир. Те, що цивілізацію ніхто не вигадав, що вона зароджувалася поступово і радше несподівано, було давньою ідеєю Гаєка: «Але насправді наша цивілізація значною мірою є непередбачуваним і непретензійним результатом нашого дотримання приписів закону і моралі,