Маріо Варгас Льоса - Поклик племені, Маріо Варгас Льоса

появи «The Constitution of Liberty» («Конституції свободи») у Гаєка почалися періоди депресії, які на певний час паралізували його інтелектуальну роботу. Ці занепади духу загострилися у старості, особливо тоді, коли старечі немочі не давали йому працювати.

У квітні 1947 року, скликані Гаєком, тридцять дев’ять видатних мислителів, серед яких, опріч інших авторитетних економістів та дослідників зі Сполучених Штатів та Європи, були Карл Поппер, Мілтон Фрідман, Джордж Стіглер, Людвіґ фон Мізес, Ліонел Роббінз і Моріс Алле, зібралися у швейцарському місті Веве на березі Женевського озера, де провели десять днів за виступами і дебатами. Так з’явилося «Товариство Мон Пелерін», ціллю якого було актуалізувати і захистити класичний лібералізм і чиїм першим головою був сам Гаєк. Воно матиме великий вплив в інтелектуальній і політичній сферах.

Наприкінці 1949 року Гаєк пережив особисту драму, яка негативно позначиться на його стосунках з деякими друзями, і серед них — з Ліонелом Роббіном, його найближчим другом, з яким вони разом працювали у Лондонській школі економіки. Це сталося, коли Гаєк покинув свою першу дружину, Геллу, і отримав розлучення в Арканзасі, куди переїхав, аби скористатися із чинних там законів про розлучення. Потім він знову одружився — з тією кузиною Гелене Біттерліх, в яку був закоханий в юності. Той розрив обурив декількох його друзів, серед яких був і Роббінз, який на багато років розірвав дружбу і будь-які стосунки з Гаєком; за свідченням Алана Ебенштейна, помиряться вони лише через одинадцять років — коли Ларрі, син Гаєка братиме шлюб.

Його великою працею стала «The Constitution of Liberty» («Конституція свободи», 1960 р.), яку згодом у сімдесяті роки доповнять три товсті томи «Law, Legislation and Liberty» («Право, законодавство і свобода», 1973-1979 рр.). У цих книжках з концептуальною ясністю, що опирається на енциклопедичне знання практики, пояснено, що таке ринок та майже безконечна система стосунків між людьми, які об’єднують суспільство — і суспільства між собою — для взаємного делегування своїх потреб і прагнень, їх задоволення і організації виробництва і ресурсів відповідно до цих потреб. Ніхто, навіть фон Мізес, не підсумував краще, ніж Гаєк, вигод, які в усіх сферах принесла людині ота система товарообмінів, яку ніхто не вигадав, яка зародилася й удосконалилася з волі випадку і зокрема внаслідок появи в історії людства цієї випадковості, якою є свобода.

Коли зароджується соціалістична ідея організувати суспільство згідно з наперед продуманим планом, аби покласти край експлуатації бідних багатими і замінити боротьбу класів мнимим всесвітнім братерством? Вона з’являється в той самий час, що й ідея підходити до суспільних питань із тим самим науковим методом, при допомозі якого вивчається природа — це те, що Гаєку завжди здавалося хитрим способом виправдати «конструктивізм», тобто планування, ворога свободи. Ця ідея з’явилася раніше «наукового соціалізму» Маркса та Енгельса, витвору ХІХ століття, сторіччя великих ідеологічних конструкцій, отих інтелектуальних творінь, що прагнули сформувати досконале суспільство чи, використовуючи вокабуляр тієї епохи, «створити рай на землі». У книжці, вперше опублікованій 1952 року, в якій зібрано дослідження різних років, де обговорюються те, які наукові методи годяться для вирішення суспільних питань, Гаєк показує, що насправді ідея «соціалістичного планування» своїми витоками сягає сенсімонізму і що ця доктрина є найбільш очевидним і непомильним антецедентом марксистсько-ленінського соціалізму і його невідчепної одержимості плануванням[40].

Есеї, які Гаєк присвячує графові Анрі Сен-Сімону, Оґюсту Конту, Анфантену Бартелемі-Просперу і мимохідь Шарлю Фур’є, Віктору Консідерану і П’єрові-Жозефу Прудону, тобто сенсімоністам, фур’єристам та іншим ідеологічним рухам і сектам, які конфліктували між собою, але всі прагнули переробити суспільство з ніг до голови відповідно до наперед визначених інтелектуальних моделей, являють собою жваву фреску захопливих життів, зухвалих ідеологічних фантазій і фантастичних пригод, в яких превалює переконання, що людську дійсність можна звести як інженерну споруду (пригадаймо, що Сталін хотів, аби письменники були «інженерами душ»). Сенсімонізм відкидає все, що може бути причиною розділення і нерівності між людьми: приватну власність, ринок, конкуренцію і, врешті-решт, оту свободу, яка є першопричиною нерівності, свавілля та експлуатації в капіталістичному світі. Таким чином наука і порядок прийшли б на зміну анархії й захланності в економічній сфері. Продуктивне життя було б під контролем певного центрального банку, через який держава милостиво здійснювала би владу, засновану на конкуренції її інженерів, підприємців і техніків, тогочасних інтелектуальних героїв, особливо якби вони вийшли з École Polytechnique[41], в якій сенсімоністи вбачали справжню фабрику геніїв. Трохи пізніше Маркс та Енгельс дещо зневажливо відкинуть цей, як вони його називали, «утопічний соціалізм». Гаєк показує, що та зарозуміла маячня щодо переробки суспільства, аби перетворити його з такого, що надається до вдосконалення, у досконале згідно з моделлю, що функціонуватиме як машина, однозначно походить від сенсімонівської мрії, завдяки якій відчайдушний граф вірив, що люди врешті здобудуть справжню свободу.

Лише для невігласів та його ворогів, які намагаються зобразити правду в карикатурному вигляді, аби спростувати її, ринок є виключно системою вільного товарообміну. Уся творчість Гаєка є неймовірним науковим та інтелектуальним намаганням показати, що свобода виробляти і торгувати не варта нічого — як це довели колишній Радянський Союз, колишні соціалістичні республіки Центральної Європи і меркантильні демократії Латинської Америки — без строгої та ефективної правової системи, яка б гарантувала приватну власність, дотримання угод і чесну, дієздатну судову владу, незалежну від політичної влади. Без цих базових вимог ринкова економіка є просто риторикою, за якою продовжуються побори і зловживання привілейованої меншості коштом більшості суспільства — це те, що ми, ліберали, називаємо «меркантилізмом».

Ті, хто нині наївно чи зловмисно як доказ банкрутства лібералізму висувають труднощі, що їх переживає Росія та деякі з її колишніх країн-сателітів, які перейшли від тоталітарного режиму до спроби демократії, яка проводить ринкову політику, не знають Гаєка аби читали його зле. Бо ніхто, як він, з такою наполегливістю не вказував на те, що лібералізм полягає не в тому, щоб відпустити ціни і відкрити кордони для міжнародної конкуренції, а в повному перетворенні країни, у приватизації і децентралізації на всіх рівнях і в переданні громадянському суспільству — ініціативі суверенних індивідів — суттєвих економічних рішень. А також в існуванні консенсусу щодо правил гри, які завжди дають перевагу споживачеві над виробником, виробнику над бюрократом, індивіду над державою і конкретній людині, яка живе тут і тепер, над тією абстракцією, якою тоталітаристи виправдовують усі свої безчинства: майбутнім людством.

Індивідуалізм є центральним фактором ліберальної філософії і, ясна річ, ідей Гаєка. Індивідуалізм, звісно, виражає не те романтичне бачення, згідно з яким усі великі історичні події, як і беззаперечний прогрес у наукових, культурних і соціальних сферах, є результатом подвигів виняткових індивідів —