Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

Орбан зайнявся партійною кар’єрою. Спочатку він очолив парламентську фракцію «Фідес», а у квітні 1993-го став головою партії (доти у «Фідес» не було одноосібного лідера). Тоді «Фідес» сповідувала суто ліберальну ідеологію. У лютому 1992-го партійний з’їзд проголосував за вступ «Фідес» до Ліберального Інтернаціоналу. Їхнє прохання задовольнили у вересні 1992-го на конгресі Ліберального Інтернаціоналу в Майнці, який обрав Орбана своїм віцепрезидентом.

12 грудня 1993 року помер від раку прем’єр-міністр Угорщини, лідер MDF Йожеф Анталл. На чолі уряду став Петер Борошш, який доти очолював міністерство внутрішніх справ. За його керівництва владна коаліція програла парламентські вибори у травні 1994-го. MDF отримав лише 38 мандатів, а більшість місць — 209 із 386 — дісталася соціалістам, які й сформували новий уряд. «Фідес» здобув лише 20 мандатів133.

Лівий реванш в Угорщині не був чимось винятковим. Навпаки, для країн колишнього соціалістичного табору стало радше правилом, що після кількох років радикальних економічних реформ, які здійснювали перші антикомуністичні уряди, зубожіле населення повертало до влади колишніх комуністів. Останні запевняли, що вони вже не сповідують марксистсько-­ленінську доктрину, а виступають прихильниками успішної соціал-­демократії західноєвропейського штибу і завдяки своєму значному господарському досвіду можуть забезпечити зростання економіки та добробут людей.

Зазвичай ці обіцянки виявлялися нездійсненними. Населення починало шукати якусь іншу політичну альтернативу. Саме на таку роль — створити успішніший уряд, ніж попередні уряди MDF і соціалістів, — запропонувала себе партія «Фідес». Вона вже не позиціонувала себе як молодіжна і намагалася виглядати дорослою. Ще на з’їзді у квітні 1993-го партія скасувала вікову межу в 35 років для членства, а через два роки затвердила собі нову назву «Фідес — Угорська громадянська партія» (Fidesz — Magyar Polgári Párt), уже ніяк не розшифровуючи перше слово в цій назві.

І ось у травні 1998-го Віктор Орбан піднявся на другий щабель у своєму політичному розвитку: його партія здобула найбільше мандатів — 148 із 386, обігнавши соціалістів (134), а сам він у 35-річному віці отримав право сформувати уряд. Крім «Фідес», до владної коаліції ввійшли Незалежна партія дрібних господарів, аграрних робітників і громадян, яка отри­мала 48 мандатів, та MDF, чия фракція тепер нараховувала лише 17 депутатів134.

У політичному спектрі Угорщини «Фідес» зсунувся, точніше розширився, вправо і почасти замінив MDF, який дедалі більше розпадався після поразки 1994 року. Змінилася й офіційна ідеологія партії. Восени 2000-го Орбан подав у відставку з посади віцепрезидента Ліберального Інтернаціоналу, бо «Фідес» перейшла до консервативної Європейської народної партії.

Уряд Орбана справді зумів досягти кращих економічних показників, ніж у його попередників. Зокрема, за статистикою МВФ135, в Угорщині було зафіксовано зростання ВВП на 4,2 % 1998 року, на 3,2 % 1999 року, на 4,2 % 2000 року, на 3,8 % 2001 року; зростання експорту товарів на 22,5 %, 15,9 %, 21,7 % і 7,8 % відповідно. Водночас рівень безробіття знизився з 8,7 % 1997 року до 7,8 % 1998-го, 6,9 % 1999-го, 6,4 % 2000-го та 5,7 % 2001-го, що стало найнижчим показником за період 1991–2015 років.

Крім того, уряд Орбана реалізував масштабні соціальні ініціативи. Було запроваджено суттєві податкові пільги сім’ям із дітьми. Спеціальна програма сприяла відновленню житлового будівництва шляхом створення дієвих стимулів, як-от надання молодим людям іпотечної субсидії. У своїй передвиборчій програмі «Фідес» обіцяла пришвидшити будівництво автомобільних доріг. Уряд Орбана активно втілював ці плани в життя, розширюючи наявні автомагістралі й будуючи нові.

Однак ці й інші успіхи уряду в розвитку економіки, соціальній політиці, державному господарюванні не забезпечили Орбану перемоги на чергових парламентських виборах у квітні 2002 року. Блок «Фідес» і MDF отримав 178 мандатів із 386, а його головний суперник — блок соціалістів і вільних демократів — здобув на 20 місць більше136.

Ця поразка неабияк вплинула на Орбана. Він надто пластичний політик для того, щоб зламатися й озлобитися на угорців за невдячність. Натомість він видобув із поразки урок. Відтоді Орбан уже не покладався на вдячність електорату, навпаки, він розраховував на його забудькуватість і піддатливість психологічним маніпуляціям. Тепер Орбан не прагнув швидкого успіху, а був готовий грати в довгу гру зі ставкою, вищою за чотири роки прем’єрства. Він зажадав необмеженої влади, та щоб отримати її від електорату, потрібно було його підготувати.

Опинившись в опозиції, Орбан заходився зміцнювати авторитет і вплив партії, і це йому вдалося. У жовтні 2002 року Орбана обрали віцепрезидентом Європейської народної партії. Навесні 2003-го «Фідес» уклала союз з іншими консервативними (правими) партіями й організаціями і перейменувалася на «Фідес — Угорський громадянський альянс» (Fidesz — Magyar Polgári Szövetség).

Проте чергові парламентські вибори у квітні 2006-го майже не змінили розстановки сил. Соціалісти разом зі своїми союз­никами вільними демократами отримали більшість — 204 з 386 місць, тоді як блок «Фідес» і християнських демократів та їхній потенційний союзник MDF удовольнилися сумарно 175 мандатами137.

У квітні 2008 року Орбан узяв участь у бесіді вузького кола інтелектуалів, фрагменти якої просочилися в медіа. Серед сказаного Орбаном для нашої теми особливо цікаві два зізнання. По-перше, він розповів, що насправді не хотів перемагати 2006 року, бо вже знав, наскільки все погано в економіці. По-друге, говорячи про майбутнє, він поділився планами правити дванадцять років поспіль і для цього тричі перемогти на виборах138.

Інтуїція Орбана не підвела. Для коаліції соціалістів і вільних демократів її друга каденція виявилася провальною. І винна в тому була не лише світова фінансова криза — вона просто підсилила негативний ефект, породжений суто угорськими чинниками. Зокрема, темпи зростання ВВП скоротилися з 3,9 % 2006 року до 0,4 % і 0,9 % 2007-го і 2008-го відповідно. У 2009-му під тиском світової кризи ВВП Угорщини впав на 6,6 %, а рівень безробіття сягнув 10 %.

Крім того, владна коаліція зазнала низки дошкульних ударів від опозиції. Найболючішим був референдум, проведений 9 березня 2008 року з ініціативи «Фідес». У ньому взяла участь більше як половина виборців, і переважна їх кількість виступила за скасування урядових реформ. Ішлося, зокрема, про щоденний госпітальний збір за стаціонарну медичну допомогу («проти» — 84,08 %), плату за консультації в лікаря («проти» — 82,42 %), плату за навчання для студентів, які отримують державну субсидійовану вищу освіту («проти» — 82,22 %)139. Після референдуму Орбан не раз заявляв про необхідність провести дострокові вибори: за його словами, країна й економіка перебували в такому поганому стані, що треба було якнайшвидше вживати негайних заходів. Водночас Орбан завдяки своїй політичній пластичності зумів суттєво наростити популярність «Фідес» і свою власну та розширити електоральну базу партії.

Коментуючи еволюцію політичної позиції Орбана, головний редактор угорського новинного інтернет-­видання Mandiner.hu Геллерт Райчаньї зазначив:

Для Віктора