Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

11

POV Annika

Я розплющила очі. На годиннику 11 ранку. Чорт, я ж пропустила заняття в коледжі, чому мене ніхто не розбудив? Я потягнулася до телефону, і на екрані показувало шість пропущених дзвінків від Лії. Передзвоню їй пізніше, по суті у неї пара зараз.

Я почала згадувати, що відбулося вчора. Згадала нашу прогулянку з Дейвом, дзвінок батьків, мою різку зміну настрою, і як я ледь не зомліла. І все, далі нічого не пам'ятаю, все як в тумані...

 Піднялася з ліжка, підійшла до дзеркала. На мене у відповідь дивилося якесь невідоме створіння - волосся розтріпане, макіяж розтертий по всьому обличчі, очі червоні від сліз. Я не могла дивитися на себе таку, тому пішла в душ.

Після душу, я відчула себе більш впевнено і свіжо. Висушивши волосся і одягнувшись, я спустилася вниз і побачила, як вся моя сім'я і наші гості снідають, і про щось мило говорять. Дейва з ними не було.

Вчасно я зайшла.

- Доброго ранку, - промовила я, сідаючи до них за стіл.

Всі поглянули на мене дуже здивовано.

- Доброго, - відповіли всі.

- Ані, дитинко, як ти себе почуваєш? - запитала мене місис Паркер, а я спантеличено подивилася на неї.

- Дякую, уже краще.

- Це добре, ми переживали за тебе, - полегшено видихнула вона.

Переживали? 

Хоч і я не зрозуміла її надмірної доброти, я все одно всміхнулась їй у відповідь, і перевела погляд на маму.

- Мам, я вчора забула увімкнути будильник на телефоні. Чому ти мене не розбудила, якщо бачила, що я нікуди не збираюся?

- Ми з татом подумали і вирішили, щоби ти сьогодні через своє самопочуття, залишилась дома, - відповіла мама.

- А звідки ви знаєте, що мені вчора було погано? - здивовано запитала я.

- Нам подзвонив Дейв. Сказав, що коли ви прийшли з прогулянки, то вдома тобі стало погано. Ти ледь не втратила свідомість... - сказав батько.

Отже, Дейв подзвонив.

Я кивнула, підтверджуючи.

- Ясно... А де зараз він? - сухо запитала у батьків, але мені відповіла матір Дейва:

- Зараз має спуститися, - відповіла Емілі.

Чорт.

- Роберте, нам уже пора. Робота не чекає, - усміхнувшись, сказав мій батько містеру Паркеру.

- Так, так звичайно. Йдемо. До зустрічі, дорога, до зустрічі місис і міс Айлен, - сказав офіційно містер Паркер, поцілував Емілі, і вони з татом вийшли з дому.

- Думаю, що їхня співпраця буде успішною, - сказала Емілі.

- Надіюсь, - байдуже відповіла моя мама, а я тихо усміхнулась.

Мама не дуже цьому рада.

Після цього ми почули знайомий впевнений голос:

- Доброго ранку, дами!

О, ні...

Я підняла очі на Дейва. На ньому вузькі чорні штани та біла сорочка. Люблю хлопців в сорочках...

Боже, Ані, не починай...

- Доброго ранку! - відповіли матері, поки я була в роздумах.

- Ані, як ти себе почуваєш? 

Він звернувся до мене і ми зустрілися поглядами. Сподіваюся, в напівпритомному стані я нічого зайвого йому не сказала вчора?

- Зараз чудово, дякую, - ніяково відповіла, потягнувшись за стаканом води.

Хлопця втішила моя відповідь. Кивнувши мені, він почав мовчки їсти. Фух.

- До речі, Емілі, коли ми йдемо сьогодні в центр? - почала говорити моя мама.

- Можемо вже піти, а що? 

- Просто нагадала тобі.

- Я про щось не в курсі? - втрутилась я.

- Та ні, просто ми з Емілі вирішили піти у торговий центр на шопінг.  Вирішила їй показати, що означає шопінг "по-американськи", - сміючись відповіла рідна.

Емілі підтримала її сміх.

- А на довго? - запитав Дейв, дивлячись то на свою матір, то на мою.

- Ох, це вже залежить від кількості магазинів і від кількості гарних речей.

- Ясно, - відповів Дейв, усміхаючись лише кутиками губ.

- Ані, може ти хочеш піти з нами? - запитала мене Емілі.

- Пробачте, але не сьогодні. У мене є справи.

- Які ще справи? - поцікавилась мама.

У цей час я поглянула на Дейва. Він теж з цікавістю дивився на мене.

- До мене цілий ранок дзвонила Лія. Думаю, що було б доречно піти кудись з нею і пояснити, чому мене не було на парах.

- Ну тоді зрозуміло... Ну що, Емілі, йдемо? - запитала мама.

- Так, так, - сказала жінка, відкладаючи прибори, і звернулася до нас: - Не скучайте діти.

Після цього вони покинули нас, і ось це сталось... У будинку залишились лише я і Дейв.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍