Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Хто така Лія? - випалив він, як тільки мами зникли з горизонту.

- А тобі яка різниця? - нахмурила брови я.

- Ну, як яка? Ти замість того, щоби сидіти зі мною, плануєш йти з якоюсь Лією. Мені це не подобається, - нагло відповів хлопець. 

Від цього тону я знову почала нервуватися.

- По-перше, не "якоїсь" Лії, а дуже дорогої Лії, а по-друге, я тобі не нянька, щоби сидіти з тобою! Ніби дуже потрібен ти тут мені...

- Хіба не потрібен? Вчора ти так благала мене, щоби я залишився з тобою у кімнаті, а тепер? - промовив цей чорт, а я ледь не вдавилась омлетом.

- Що я говорила? - здивовано подивилась на нього я.

Дейв примружив очі.

- А ти не пам'ятаєш? 

- Ні...

Після цього він піднявся і сів поруч. Я спробувала відсунутись, але це не допомагало. Він все одно був дуже близько до мене.

- Ти вчора мене так просила залишитись, коли я поклав тебе на ліжко. А потім ти ніяк не могла відірвати погляду від моїх очей. Я думав, що в той момент ти натякаєш на щось більше, але якогось милого ти різко заснула, - розказав він з тупою посмішкою на обличчі, і закусив губу.

І тут до мене різко повернулася пам'ять: я згадала, що таке дійсно було... але про що ж він думав тоді, коли я дивилася на нього? Натякала? На що? Ще секунда, і мене осінило. Фу, збоченець!

- Ха-ха-ха, щоб я натякала тобі на щось більше? Хіба що у твоїх снах, милий. У реальному житті ти ніколи не дочекаєшся цього від мене, - сказала розлючено я і піднялася, щоби піти у свою кімнату, аж тут Дейв міцно схопив мою руку і розвернув до себе.

Перелякано, я підняла на нього очі. Він дивився на мене, а я на нього. Я спробувала вирватись, але хлопець ще міцніше схопив мене. Як в минулий раз...

Я хотіла виразити все, що я про нього думаю, але момент і... Він накрив своїми губами мої. Це не було грубо, так як він тримав мене, ні. Цей поцілунок був як дотик пір'ячка. І не знаю чому, але на мить я перестала вириватись і сама привідкрила губи, дозволяючи йому поглибити його, що хлопець й зробив. Поцілунок повністю розслабив мене, адже він такий неймовірний... Мене ще ніхто ніколи так не цілував... Боже, ну чому саме цей хлопець наскільки ідеальний? Він навіть цілується ідеально.

Тільки хотіла рукою потягнутися до його обличчя, до мого дурного мозку дійшло, що я роблю...

Ані, яка ж ти дурепа! Зупинися!

Я різко штовхаю Дейва, від чого він зовсім відпустив мене, і даю сильний ляпас по його обличчю, від якого він аж зашипів. Поки він сфокусувався на червоній щоці, я швидко побігла до кімнати і, забігши туди, зачиняю двері на ключ. Мене немов вдарило током. Що це було, Ані? Звідки такий порив? 

А для чого Дейв це зробив? І взагалі навіщо я йому? Для гри? А що буде потім, коли я йому набридну? Витре об мене ноги і кине?

НУ ЗА ЩО МЕНІ ЦЕ ВСЕ? ДЛЯ ЧОГО ВІН ЗВАЛИВСЯ НА МОЮ ГОЛОВУ?

Так, він подобається мені зовнішньо і признаюсь, можливо я б хотіла бути з ним, але це не можливо... Батьки просто вб'ють мене, в прямому сенсі цього слова, якщо дізнаються про це. 

Мені терміново треба подзвонити до Лії. Я кинулася до телефону і набрала її номер:

- Алло, Ані, ти де? Цілий ранок тобі дзвонила, а ти не брала! Що сталося? - панічно почала говорити Лія.

- Лі, це не телефонна розмова. Зустрінемося у кав'ярні, навпроти коледжу, одразу після пар?

- Я буду чекати на тебе.

Я підійшла до шафи, щоби вибрати одяг. Взяла білі штани і сіру кофту. Заплела волосся у високий хвіст, підфарбувала вії. Я молилася про те, щоби не зіткнутися по дорозі з Дейвом, але не вийшло... Тільки-но зачинила за собою двері кімнати і розвернулася, він стояв навпроти. Я одним оком подивилася на хлопця і ступила крок, щоби пройти мимо, але він схопив мене за руку.

Я сіпнулася від його дотику. 

- Ані, нам треба поговорити, - на диво, схвильовано почав говорити Дейв.

- Нам немає про що говорити... Пусти.

У душі було таке неприємне відчуття, що мені хотілось плакати, але я стримала себе. В один момент я хотіла знову пригорнути його до себе і поцілувати, а в другий - не хотіла бачити його взагалі. І я просто не знала, яку сторону варто прийняти.

- Будь ласка, вислухай мене. Я не хотів... 

- Дейве, я дійсно спішу. Поговоримо потім, благаю тебе, пусти, - мій голос нагадував писк через відчай.

Це помітив Дейв і його рука нарешті відпустила мою. Я готова була навіть подякувати за це, але не могла вимовити ні слова, тому просто обійшла його і спустилася в коридор. Мене чекає Лія.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно