Симона Вілар - Сповідь суперниці

синів Свейна Армстронга живими лишилися тільки я та молодший — тихенький Етельстан, він уже багато на що дивився інакше. І схвалив вибір сина. Леді Ригіна була англонормандкою з родовитої сім’ї із заходу Англії, звідкілясь із Шропшира. Вона та її молодший брат Гі де Шампер були сиротами, тож виховувалися при дворі Генріха Боклерка. Про Гі при дворі говорили мало, оскільки він виїхав, щойно трохи підріс. А Ригіна стала фрейліною доньки Генріха Матильди. Вона входила до її почту і коли Матильда була імператрицею германців, і коли повернулася та вийшла заміж за Жоффруа Анжуйського. А потім Ригіна де Шампер зустрілася з Етельстаном Армстронгом, вийшла за нього заміж і почала називатися Ріган із Незербі — мабуть, аби не дратувати свекра своїм нормандським ім’ям.

Про все це мені повідав у Тетфорді старий єпископ Радульф, який добре знав мою сім’ю, під час відвідин мною усипальні Армстронгів. Я помолився над прахом батька і братів, померлих, страчених, згаслих хто від ув’язнення, хто від хвороби. Мати ж моя впокоїлася у іншому місці — в невеликому жіночому монастирі Святої Хільди, який протегувала за життя. Слід було б поїхати й туди, але спочатку мені необхідно було відвідати батьківську вотчину. Єпископ Радульф схвально відгукувався про те, як веде справи овдовіла леді Ріган, але мій обов’язок — чимшвидше вступити у володіння спадковими землями. Зараз вони нічиї, оскільки бездітна вдова Етельстана згідно з законом не має на них прав, і якщо терміново не з’являться спадкоємці, то за батьковим заповітом землі Армстронгів мають відійти абатству Бері-Сент-Едмунс. Не дивно, що абат Ансельм був такий невдоволений моїм поверненням.

Землі, влада, багатство — ось що може змінити будь-кого. І я, новий шериф Норфолка і королівський зять, як ніхто це розумів. Тому й був обурений останньою волею Свейна. У мене виникло відчуття, що батько хотів обділити мене цим, і колишня образа на нього спалахнула з новою силою. Але це був гріх, відомо ж бо, що de mortuis aut bene aut nihil.[12] І я тричі прочитав над могильною плитою «De profundis»[13] і дав слово, що коли в мене народиться син, я назву його Свейном — на честь діда.

Проте мені довелося затриматися в Тетфорді ще на два дні. Зі службового обов’язку я повинен був ознайомитися зі станом справ у графстві.

Як мене й попереджали, в Норфолкширі сильною була влада церковників. Абат Бері Сент Ансельм, Радульф Тетфордський, єпископ Норіджський і молодий єпископ Найджел Ілійський були найбагатшими представниками знаті в Східній Англії. Було й декілька родовитих нормандських сімейств — Д’Обіньї, де Кларі, де Варрені, але їхні угіддя загалом були доволі розпорошені. Основну ж масу населення, якщо не брати до уваги власників невеликих маєтків, складали фермери та орендарі-кріпаки. Були й раби, але в незначній кількості, й мешкали вони переважно в маєтках і бургах як домашні слуги. Єдине, що здалося мені дивним, — нечисленність саксонської знаті.

Єпископ Радульф пояснив:

— Цей край свого часу добряче покарали за заколоти. Більшість саксонської знаті знищили, але ті, що залишилися… Господь свідок, я не знаю, чого від них чекати. Сакси — неспокійний, завжди готовий вдатися до зброї народ. А ви, Армстронгу, походите з їхнього племені, ви нащадок їхніх королів. Тому, щойно ви з’явитеся, вони чекатимуть, що ви очолите їх. І не знаю тоді, чи знову кров не заллє цю землю.

Я спробував заспокоїти старенького єпископа, але він вочевидь побоювався і мене, й моєї нової могутності. А коли почув, що я отримав ліцензію на спорудження замку, зовсім зажурився. Схоже, вирішив, що я збираюся звести цитадель, аби сакси звідти могли чинити набіги.

— Я був проти й тоді, коли Етельстан Армстронг почав зводити Гронвуд, — досить непривітно зазначив він.

— Гронвуд?

Я знав, що колись це був наш маєток, конфіскований після батькового заколоту. Невже його повернули?

Єпископ Радульф пояснив:

— Леді Ріган не була бідною нареченою, коли Етельстан одружувався з нею. І вона викупила цю землю для чоловіка, внесла в родину як посаг. Тож Гронвуд тепер у Армстронгів. Якщо вона, певна річ, не побажає його повернути.

Повернути? Згідно з законом, вона мала право забрати назад свою шлюбну частку, але такий розвиток подій мене аж ніяк не влаштовував. Ліпшого місця, ніж Гронвуд, для спорудження фортеці годі й побажати. Це було узвишшя на межі заболочених низовин фенів, на березі мальовничої річки Уїссі. До того ж, неподалік від Гронвуда починалися ліси — чудовий будівельний матеріал. І якщо братова вдова не продасть мені Гронвуд за пристойною ціною…

Про себе я вирішив, що жінка, яка змогла порозумітися з моїм батьком і одружити на собі хлопця, молодшого від себе на сім років, — напевне, хитра бестія. І мені не так уже й легко буде її умовити.

Ми зустрілися, коли наступного дня я прибув до бургу Незербі. Звісно, саксонський бург не міг справити враження на людину, яка бачила кам’яні громаддя Моавського Крака, Сафарда і Крак де Монреаля.[14] Та все-таки Незербі мав переконливий вигляд. Маєток оточував подвійний частокіл із загострених колод, а над ворітьми височіла дерев’яна дозорна вежа. Далі виднілися очеретяні покрівлі з вирізаними ще за датським звичаєм головами драконів на стиках. Маєток Незербі був чудовий не за своєю архітектурою, а за розмірами. Частоколи охоплювали значний простір із кількома подвір’ями і господарськими спорудами. Все це було знайоме мені з дитинства, та все ж таки серце моє запульсувало десь біля самого горла. Я повернувся додому.

Перші нас помітили жінки, що поверталися від річки з кошиками випраної білизни. Вони поставили свою ношу на землю і з голосними криками бігцем кинулися до воріт. Майже миттєво залунав звук рогу, здійнявся галас, цілий натовп слуг вибіг назустріч.

Ми переїхали міст, перекинутий через рів, проскочили під аркою дерев’яної вежі та зупинилися на подвір’ї, де лунав хор привітань. Я впізнав декого з челяді, але більшість