Леся Українка - Том 6

до ніг! Я вам кажу: нема без влади волі.

Дон Жуан

Хай і так.

Я владу мав над людськими серцями.

Анна

Так вам здавалося. А ті серця від влади вашої лиш попеліли і внівець оберталися. Єдине зосталось незруйноване — моє, бо я вам рівня.

Дон Жуан

Тим я так змагався, щоб вас подужати!

Анна

І то даремне.

Хіба ж не краще нам з’єднати силу, щоб твердо гору ту опанувати, що я на неї тяжко так здіймалась,

а вам — доволі тільки зняти персня з мізинця і мені його віддати.

Дон Жуан

Долорес персня маю вам віддати?!

Анна

Чом ні? Таж я Долорес не вбивала.

Се ви поклали в сьому домі трупа, що мусив би лежати межи нами неперехідним і страшним порогом. Але готова я переступити і сей поріг, бо я одважна зроду.

Дон Жуан

Багато в чім мене виїїують люди, але одвагу досі признавали і друзі й вороги.

Анна

Її в вас досить, щоб вихід прорубати з сього дому. Вас не злякають шпаги де Мендозів, того я певна.

Дон Жуан Як же з вами буде?

Анна

Що вам до того? Мною не журіться. Найгірше лихо — легше, аніж поміч нещира, вимушена.

Дон Жуан

Ось мій перстень!

(Здіймає персня з мізинця і дає Анні)

Анна

(міняється з ним перснями)

Ось мій. А хутко я вам подарую інакший, щоб печаті прикладати до командорських актів.

Дон Жуан

Як то?

Анна

Так.

Я вам здобуду гідність командорську.

Бо вже ж обранець мій не стане низько в очах лицарства й двору. Всі те знають, що лицарем без страху ви були і в ті часи, коли були банітом, а вже тепер ви станете зразком усіх чеснот лицарських — вам се легко...

Дон Жуан (впадає в річ)

По-вашому, се легко — утопитись у тім бездоннім морі лицемірства, що зветься кодексом чеснот лицарських?!

Анна

Доволі вже порожніх слів, Жуапе!

Що значить «лицемірство»? Таж признайте, що й ви не все по щирості чинили, а дещо й вам траплялось удавати, щоб звабити чиї прекрасні очі, то відки ж се тепер така сумлінність?

Чи, може, тут мета вам зависока?

Дон Жуан (в задумі)

То се я мав би спадок одібрати після господаря твердині сеї?..

Як чудно... лицар волі — переймає до рук своїх тяжкий таран камінний, щоб городів і замків добувати...

Анна

Ви, лицар волі, як були банітом, були бандитом.

Дон Жуан

Я ним бути мусив,

Анна

А, мусили? То де ж була та воля, коли був примус бити й грабувати, щоб вас не вбили люди або голод?

Я в тім не бачу волі.

Дон Жуан

Але владу,

признайте, мав я.

Анна

Ні, не признаю!

Було «взаємне полювання» тільки,— я пам’ятаю, як ви се назвали.

Так бути ж ловчим не велика честь!

Ви ще не знаєте, що значить влада, що значить мати не одну правицю, а тисячі узброєних до бою, що можуть і скріпляти, й руйнувати всесвітні трони, й навіть — здобувати!

Дон Жуан (захоплений)

Се горда мрія!

Анна

(приступає ближче, пристрасно шепоче)

Так, здобути трон!

Ви мусите у спадок перейняти і сюю мрію вкупі з командорством!

(Підбігає до шафи і виймає звідти білий плащ командорський.)

Дон Жуан одразу здригається, але не може одвести очей од плаща, захоплений словами Анни.

Жуане, гляньте! от сей білий плащ, одежа командорська! Се пе марне убрання для покраси! Він, мов прапор, єднає коло себе всіх одважних, усіх, що не бояться крів’ю й слізьми сполучувать каміння сили й влади для вічної будови слави!

АнноІ

Я досі вас не знав. Ви мов не жінка, і чари ваші більші від жіночих!

Анна

(приступає до дон Жуана з плащем) Приміряйте сього плаща.

Дон Жуан (хоче взяти, але спиняється)

Ні, Анно,

мені ввижається на ньому крові Анна

Се плащ новий, ще й разу не надітий.

А хоч би й так? Хоч би і кров була?

З якого часу боїтесь ви крові?

Дон Жуан

Се правда, що мені її боятись?

Чому мені не взять сього плаща?

Адже я цілий спадок забираю.

Вже ж я господар буду сьому дому!

А п н а

О, як ви се сказали по-новому!

Я прагну швидше вас таким побачить, яким ви стати маєте навік!

(Подає плаща, дон Жуан бере його на себе. Анна дає йому меча, командорську патерицю і шолом з білими перами, знявши з стіни.)

Яка величність! Гляньте у свічадо!

Дон Жуан підходить до свічада і рантом скрикує.

Анна

Чого ви?

Він!., ного обличчя!

(Випускає меч і патерицю і затуляє очі руками.)

Анна

, Сором!

Що вам привиділось? Погляньте ще.

Не можна так уяві попускати.

Дон Жуан

(зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим від несвітського жаху голосом.)

Де я? мене нема... се він... камінний!

(Точиться од свічада вбік до стіни і притуляється до неї плечима, тремтячи всім тілом.)

Тим часом із свічада вирізняється постать командора, така, як на пам’ятнику, тільки без меча й патериці, виступає з рами, іде важкою камінною походою просто до дон Жуана. Анна кидається межи дон Жуаном і командором. Командор лівицею становить донну Анну на коліна, а правицю кладе на серце доп Жуанові. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпінням. Донна Анна скрикує і падає ницьма додолу до ніг командорові.

ОРГІЯ

Драматична поема

ДІЯЧІ

А н т е й — співець.

Герміона — мати його.

Евфрозіна — сестра його.

Н е р і с а — жінка його.

X і л о н — ученик його.

Ф е д о н — скульптор.

Меценат — багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената *.

Префект*.

Прокуратор*.

Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.

Діється в Корінфі під римським пануванням.

І

Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами, з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима — одні в ан-дроніт *, другі — в гінекей *.

Герміона, стара мати Антеєва, сидить на порозі гінекея і пряде вовну. Чутно стук у хвіртку.

Герміона (не встаючи)

Хто там?

Голос (за хвірткою)

Се я, Хілон Алкмеонід.

Герміона (гукає в напрямі других дверей)

Аптею, вийди! учеиик до тебе!

(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало.)

А н т е й

(молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)

Сьогодні ти,