Леся Українка - Том 6

гурт гостей, здебільшого старшого віку, поважних, гордовитих, темно вбраних. Сама Анна у білій сукні, лямованій по всіх рубцях широкою чорною габою.

Анна

Прошу сідати, дорогії гості.

(До найстарішого гостя, показуючи на чільне місце.) Ось ваше місце.

Найстаріший гість

Ні, сеньйоро мила, пробачте, я не сяду, хай лишиться воно порожнім. Буде нам здаватись, що наш господар тільки запізнився і має ще прибути на беседу.

Се вперше ми тут сходимось без нього,

і тяжко звикнути до тої думки, що слід його закрила ляда смерті.

Анна

(сівши в кінці стола під портретом командора, проти чільного місця, зоставленого порожнім, подає знак слугам, щоб частували гостей, що воює позаймали свої місця.)

Мої панове й пані,— розгостіться, приймайтеся, частуйтеся і будьте вибачними, якщо неповний лад на вдовиній беседі буде. Трудно вдові самотній вдержати в господі той лицарський порядок, що потрібен для честі дому.

Донна Консепсьйон (стиха до своєї сусідки, молодшої пані)

Начебто для честі потрібні бенкети серед жалоби, а іншого нічого не потрібно.

Донна Клара (сусідка донни Консепсьйон)

Та досі донна Анна у всьому додержувала честі.

Донна Консепсьйон

Донно Кларо!

Я знаю те, що знаю...

Донна Клара (з косим поглядом на Анну)

Ні... хіба?

Слуга (на порозі)

Прибув маркіз Теноріо.

Анна

Проси.

Дон Жуан увіходить і спиняється коло порога. (Кивнувши дон Жуанові на привіт, звертається до гостей.)

Дозвольте вам, моє шановне панство, представити сеньйора де Маранья, маркіза де Теноріо.

(До дон Жуана.)

Сеньйоре,

прошу сідати.

Дон Жуан, пошукавши поглядом собі стільця, займає чільне місце* Угледівши напроти себе портрета командора, здригається.

Анна (до слуги)

Дай вина сеньйору.

Слуга подав дон Жуанові більший і кращий кубок, ніж іншим*

Один гість

(сусід дон Жуана)

Я пізнаю сей кубок. Нам годиться того згадать, хто з нього пив колись.

(Простягає свого кубка до дон Жуана.)

Нехай же має дух його лицарський в сім домі вічну пам’ять!

Дон Жуан (торкаючи гостевого кубка своїм)

Вічний спокій!

Стара грандеса

(що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господині)

Я мало знаю їх, тих де Маранья,— чи се не дон Жуан?

Анна

Йому наймення Антоніо-Жу ан-Л у Їс-У рта до.

Стара грандеса Ах, значить, се не той...

(наслухає сю розмову, іронічно всміхається, нишком до

сусідки)

Якраз той самий!

Старий гранд

(до сусіда свого, молодшого гранда)

Чи ви не знаєте, чим де Маранья так переважив нас, що без намислу на чільнім місці сів?

Молодший гранд

(похмуро)

Не знаю, справді.

Старий гранд

Запевне, тим, що честь його нова, а наша вже зостарілась.

Молодший грапд

Запевне.

Донна Консепсьйон

(до дон Жуана, голосно)

Послухайте, сеньйоре де Маранья, я вас не встигла розпитати вчора,— не хтіла вам перебивать розмови, коли ви потішали донну Анну на гробі мужа,— а проте цікаво мені довідатись, який же саме ви родич їй? Запевне, брат у перших?

Дон Жуан

Ні, ми зовсім не родичі.

Донна Консепсьйон

Ах, так?..

Але яке в вас добре, чуле серце!

6 наказ, правда, і в письмі святому:

«Зажурених потіш...»

Анна

(трохи підвищеним голосом)

Свояцтво миле! Дозвольте вам тепера пояснити, чому се я таким ладом незвиклим врядила сю вечерю...

(До дон Жуана.)

Ах, пробачте, ви мали щось казати?

Дон Жуан

Ні, прошу, провадьте вашу мову, донно Анно.

Анна (до лицарів)

Кохані свояки, скажіть по правді, чи я коли чим схибила повагу імення роду вашого?

Лицарі

Нічим!

Анна (до дам)

Своячки любі, вам найкраще знати, як потребує жінка молода поради й захисту в ворожім світі.

А де ж поради й захисту шукати вдові, що не покликана від бога вступити в стан чернечий найсвятіший? Ослона тая, що мені постачив серпанок жалібний, тонка занадто, щоб люди не могли мене діткнути колючим осудом, хоч і невинну.

Скажіть мспі, у кого й де я маю шукати оборони?

Донна Консепсьйон

Ох, найкраще, коли зовсім її шукать не треба!

Ще краще — колючкам не потурати і не давать їм на поталу волі.

Найстаріший гість (дивлячись проникливо на дон Жуана)

Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честі імення де Мендозів. А якби хто інший заважав своячці пашій держати високо ту честь,— хай знає, що є в родипі лицарів багато, і всі їх шпаги до послуги дамі.

Дон Жуан

Вона багато шпаг не потребує, поки у мене є ося одйа!

(Витягає свою шпагу до половини з піхви.)

Найстаріший гість (до Анпи)

Чи вам доволі однієї шпаги для оборони?

Дон Жуан

Як не досить шпаги, то я знайду ще й іншу оборону.

Найстаріший гість (знов до Анни)

Він має право се казати?

Анна

Так.

Найстаріший гість

Мені здається, ми в сім домі зайві.

(Встає, за ним інші гості.)

Сеньйор маркіз, як бачте, ще ие зважив, котору форму оборони вибрать.

Та краще се зробить на самоті, аніж прилюдно. А рішипець, певне, нам оголосять пе пізніш як завтра, або вже ми його сами вгадаєм.

(Вклоняється Анні, за ним усі гості, рушають із світлиці.)

Донна Анна і дон Жуан лишаються сами.

Дон Жуан

От і замкнулася каміппа брама!

(Гірко, жовчно сміється.)

Як несподівано скінчилась казка!

З принцесою і лицар у в’язниці!..

Анна

Чи то ж кінецв лихий — собі дістати з принцесою і гордую твердиню?

Чого ж нам думати, що се в’язниця, а не гніздо — спочин орлиній парі?

Сама звила я се гніздо на скелі, труд, жах і муку, все переборола і звикла до своєї високості.

Чому не жити й вам на сім верхів’ї?

Адже ви маєте крилатий дух — невже лякають вас безодні й кручі?

Дон Жуан

Мене лякає тільки те, що може зломити волю.

Анна

Волі й так немає, її давно забрала вам Долорес.

Дон Жуан

0 ні! Долорес волі не ламала!

Вона за мене душу розп’яла

1 заколола серце!

Анна

А для чого?

Щоб вам вернути знов громадські пута, колись такі ненавидні для вас!

Дон Жуан

О, певне, я б не витримав їх довго, якби не ви. Я б розрубав їх знову, коли інакше з них нема визволу.

Анна

Хто самохіть їх прийме хоч па мить, тому навік вони вгризуться в душу — я добре знаю се, мені повірте! — і вже їх скинути з душі не можна, та можна силою й завзяттям духу зробити з них ланцюг потужний влади, що вже й громаду зв’яже, наче бранку, і кине вам