Леся Українка - Том 6

світла щастя?

Хіба ж мені страшна була б неволя суворої сієї етикети, якби я знала, що в моїй твердині мене мій любий жде? що ті замки і заздрі жалюзі лише сховають від натрутних очей мої розкоші...

Дон Жуан

Ви, Анно, мов розпеченим залізом, словами випробовуєте серце!

Малюєте мені картину щастя

на те, щоб знов сказать: «Се не для тебе».

Та чим же маю заслужити вас?

Я через вас терплю таємну ганьбу.

Живу, немов якась душа покутна, серед людей чужих або й ворожих, життям безбарвним, я б сказав, негідним, бо глузду в нім немає! Що ж вам треба? Чи маю я зложити вам під ноги свою так буйно викохану волю?

Чи ви повірите? — мені з одчаю і сяя думка стала набиватись настирливо.

Анна Але з одчаю тільки?

Дон Жуан

Невже б хотіли ви покласти примус помежи нами? Ви не боїтесь, що він задавить нам любов живую, дитину волі?

Анна

(показує на статую командора)

Він колись казав:

«То не любов, що присяги боїться».

В таку хвилину ви мені нічого не маете сказати, окрім згадки про нього?!

Анна

Що ж я можу вам сказати?

Дон Жуан (хапає її за руку)

Ні, се скінчитись мусить! Бо інакше я присягаю, що піду от зараз і викажу на себе.

Анна

Се погроза?

Дон Жуан

Ні, не погроза, а смертельний стогін, бо я конаю під камінним гнітом!

Вмирає серце! Я не можу, Анно, з умерлим серцем жити. Порятуйте або добийте!

(Стискає їй обидві руки і весь тремтить, дивлячись їй

у вічі.)

Анна Дайте час... я мушу

подумати...

(Задумується)

Від брами наближається стежкою донна Консепсьйон, поважна грандеса, з дівчинкою і дуеньєю. Анна їх не бачить, бо стоїть плечима до стежки. Дон Шуан перший завва-жає прибулих і випускає Аннині руки.

Дівчинка (підбігаючи до Анни)

Добридень, донно Анно!

Донна Консепсьйон Сеньйора молиться, не заважай.

Анна

(збентежена)

Добридень, донно Консепсьйон! Добридень, Розіночко... Така мені біда з дуеньєю — пішла по рукавиці та й забарилась, а іти додому мені самій по місті...

Донна Консепсьйон

Донно Анно, таж тута лицар є, провести міг би.

(До дон Жуана.)

Сеньйоре де Маранья, я й не знала, що ви сеньйорі де Мопдоза родич!

Вам слід її хоч трохи розважати, бо так заслабнути недовго з туги.

(До дівчинки, що побігла вперед.)

Розіно, підожди!

(До Анни.)

Моя пошана!

Дон Шуан уклоняється. Донна Консепсьйон ледве киває йому головою і проходить за дівчинкою на другий куток кладовища поза каплицю. Дуенья йде за нею, оглянувшись кілька раз цікаво на Анну і дон Жуана.

Анна

(до дон Жуана)

Тепер ідіть убийте тую пані, та тільки се не буде ще кінець роботі шпаги вашої... Радійте!

Тепер уже не треба визволяти — впаде сама з гори принцеса ваша!

(В одчаї хапається за голову.)

Я знаю! ви надіялись на те, чигаючи у засідках на мене, що, ганьбою підбита, я з одчаю до рук вам попаду, як легка здобич?

Але сього не буде!

Присягаю —< я не хотів сього, не міг хотіти.

Негідних перемог я не шукаю.

Чим можщ ср поправити? Скажіте.

Готовий я вробити все для вас, аби не бачить вас в такім одчаї.

Пауза. Анна думав.

Анна

Прийдіть до мене завтра па вечерю.

Я вас прийму. І ще гостей покличу.

Нам, може, краще бачитись прилюдно...

Я, може, якось... Ах, іде дуенья!

Дуенья ( наближаючись )

Сеньйора хай пробачить...

Анна

Ви не винні,

що застарі для служби.

Дуенья

(жалібно)

О!..

Анна

Ходім.

(Мовчки киває головою дон Жуанові, той низько вклоняється.)

Анна з дуеньєю виходять.

Сганарель (виходить з каплиці)

Що ж, можна вас поздоровити, пане?

Запросини дістали на вечерю?

Та ви щось мов не раді... Се то правда,— в тім домі їсти... ще там почастують з начиння того пана...

(Показує на статую командора.)

Дон Жуан

Ну, так що?

Сганарель

Та те, що якби сей сеньйор знайшовся там завтра при столі супроти вас, то...

Дон Жуан

Ти гадаєш, може б, я злякався?

Так я ж із ним стрівався вже не раз.

Сганарель

То що! Мертвяк страшніший від живого для христянина.

Дон Жуан

Тільки не для мене! Сганарель

А все ж би ви його не запросили на завтрашню вечерю.

Дон Жуан

Бо не просять

господаря.

Сганарель

Принаймні сповіщають.

Д о п Жуан

Ну що ж, іди і сповісти його.

Я бачу, ти навчився етикети від того часу, як у гранда служиш, а не в баніта.

Сганарель

Як же сповістити?

Од вашого імення?

Дон Жуан

Та звичайно. Сганарель Чого ж мені іти? Простіше ж вам.

Дон Жуан То дбав про етикету, а тепера простоти захотів? Ей, Сганарелю, набрався ти тут заячого духу!

Не йде тобі Мадрід сей на користь.

Сганарель А вам Мадрід нічого не завадив?

Дон Жуан Ну-ну, іди і сповісти його!

Сгапарель (рушає, але спиняється, оглянувшись на дон Жуана)

А що як я вам принесу відповідь?

Дон Жуан Вже ж не інакше. Так я й сподіваюсь. Сганарель

(іде до статуї, вклоняється низько й проказує з насмішкою, але й з тремтінням у голосі)

Незрушно міцний і величний пане!

Зволіть прийнять привіт від дон Жуана, сеньйора де Маранья із Севільї,

Маркіза де Теноріо і гранда.

Мій пан дістав високу честь запросин од вашої дружини донни Анни і має завтра ставитись на учту в ваш дім. Але як вам то недогідно, то пан мій здержиться від завітання.

Дон Жуан

Ну, се останнє зайво.

Сганарель

Ні, не зайво, інакше — нащо й сповіщати?

(Скрикує.)

Пане!

Він вам дає відповідь, ще й листовну!

Дон Жуан Яку відповідь? Де?

Сганарель (читає )

«Приходь, я жду».

Дон Жуан надходить. Сганарель показує йому на сувій пергаменту в лівиці статуї.

Дон Жуан (після паузи)

Ну що ж, і я, либонь, не без девізи.

Виходять з кладовища.

VI

Світлиця для бенкетів у командорові оселі. Не дуже велика, але гарно прикрашена різьбленими шафами, мисниками з дорогим начинням, арматурами тощо. Посередині довгий стіл, накритий до званої вечері, навколо нього дубові стільці важкого стилю. При одній стіні проти кінця стола великий портрет командора з чорним серпанком на рамі, проти другого кінця довге вузьке свічадо, що сягає підлоги, стілець, що стоїть на чільнім місці, приходиться спинкою до свічада, а передом проти портрета. Слуга відчиняє двері з сусідньої кімнати, інші слуги лагодяться прислужувати нри столі.

Донна Анна уводить