Леся Українка - Том 6

Хілоне, запізнився.

Всі учні розійшлися.

X і л о н

(дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з види мою ніяковістю)

Вибачай... але... я, власне, не прийшов учитись...

А н т е й (привітно)

Будь гостем.

(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти.)

Чом не сядеш?

Хі ло н

Маю справу...

А н т е й

Аж сісти ніколи, таку нагальну?

Хі ло н

Воно-то ні... але... пробач... я мушу подякувать сьогодні за науку...

Я більше не прийду. .

А п т е й

Чому?

Хілон мовчить.

Та правда, мені про се питать не випадає.

Я, очевидячки, не догодив тобі наукою. Що ж, не соромся,— соромитись приходиться мені.

Хі л о н

(щиро)

с Ні, ні, учителю! Того не думай!

От свідок Аполлон, що я шаную науку ту, мов святощі містерій!

А н т е й Тоді не розумію...

(Перебивав сам себе, вдарившись долонею по чолі.)

Догадався!

(Видно, що й йому трохи ніяково.)

Хілоне, слухай... Я пождати можу, поки скінчиш усю мою науку...

Та я волів би і зовсім не брати від тебе грошей, як тобі то трудпо...

X і л о н Учителю, та ти ж не багатир.

А н т е й

Хілоне, я скажу тобі по правді, хоч ти ще молодий такеє слухать, але іпакше трудпо довести...

Бач, спів, музика й слово — мій зарібок,

та хист мій я таки ціную вище,

ніж тії гроші, що приходять з нього.

Я талану нікого не навчив і не навчу — се ж тільки бог здолає,— отож коли я вчу людей звичайних, педіткнутих рукою Аполлопа, то — я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей, і так ми в обрахунку. Як же бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком,

ї бачу я, що кожда мертва форма, яку я викладаю перед пим, присвоївшись йому, вмить оживав, і гепій молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі,— тоді я вже заплачений. Ні, більше,— я наче почуваюсь до вини, що я нездатеп так йому служити, як би хотів. Тепер ти розумієш?

Хі л он

Учителю...

(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляв голову і прикриває долонею очі.)

А н т е й

Коли тепер твій геній вже переріс ті форми й ту науку, якими я владаю, що ж, міц хлопче,— покинь мене, я сам тобі те раджу.

Та тільки — заклинаю Аполлоном! — не кидай ще науки. їдь в Афіни, там, певне, знайдеться іще таке, чого ми тут не маємо в Корінфі.

А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе:

«Я вже скінчив науку».

X і л о н

Ся порада,

учителю, осмілює мене.

Признаюся тобі: я не покину науки, віддалившися від тебе, бо я вступлю до школи...

• (Знов мовкне.)

А н т е й

До якої?

Хі л о н

До тої, що врядив тут Меценат.

А нт е й

Латинської?!

X і л о и Ну, все ж тепер латинське.., А н т е й

Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?

X і л о н

Розумів я, властиво, римське, та змилив у слові.

А н т е й

Як ти від мене досі не навчився не помилятись так, то в новій школі ще більше буде помилок таких.

Але не знаю, що ти там придбаєш, крім помилок. В поезії латинській і я ж тобі, здається, показав усе, що тільки варт було пізнати.

Не думаю, щоб ритори в тій школі тобі могли подати щось нового, бо я їх знаю. Думаю, що ти вже міг би їх учити.

X і л о н

Сам я певен, що там учителі ні в чім не можуть зрівнятися з тобою. Все ж я мушу до їх піти.

А н т е й

Що змушує тебе?

X і л о н

Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний.

А н т е й

Чому ж та доля так тебе лякає?

Хіба вже я остатній між співцями?

Хі л о н

Не між співцями, ні...

А н т е й

Але між людьми?

Хі л о п

Я не кажу — остатній, але ж правда, що ти в громаді не займаєш місця, належного твоєму талану.

А п т е й

А ти ж якого маєш запобігти, коли скінчиш ту школу Мецената?

X і л о н

Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.

Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.

Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.

А н т е й (схоплюється обурений)

Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?

О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!

І се був мій найкращий учсник!..

Пауза.

X і л о н

Учителю, прийми ж мою подяку... (Подав Антееві гроші, добувши з калитки.)

А н т е й (відштовхує його руку)

Геть! Я тебе нічого не навчив!

Іди з очей!

Хілон, похнюпившись, виходить. Герміона

Даремне ти, Аптею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від пас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслужспипа.

А п т е й

Мамо!

нічого я не заслужив, крім ганьби! Герміона

Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.

Чи буде ж добре, як твоя родина

просити піде пайки дармової

до тих римлян, що ти так ненавидиш?

А н т е й

Ще маєм хліба власного доволі.

Не прогнівляй богів.

Герміона

На все їх воля... Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабипі-танцівниці мала прийняти в дім....

А н т е й

Ще не кінець докорам?

Герміона

Се не докори, сину, тільки правда.

Чи ти ж не дав