Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

  Невелика, проте доволі затишна, якраз саме те, що потрібно, коли живеш сам, хоча я звик до того аби було більше простору. Вона навіть чимось нагадує ту в якій я колись жив з батьками, коли ще був малим. Але, якщо добре подумати, то у цьому немає нічого дивного, адже практично всі будинки збудовані за одним стандартом. І тут, несподівано, мій погляд зупиняється на ялинці, а якщо говорити точніше, то на іграшці яка чимось схожа на ту, що я придбав буквально цими днями займаючись пошуками Цісаренко. І треба ж було такому статися, щоб я її купив саме неподалік від будинку Цісаренко. От і не вір після цього у всілякі там дива та знаки.

- Може скажеш, як тебе хоча б звати? А то я не пам'ятаю щось, — долинає із ванної, куди Лєрка відправилася переодягатися.

   «Невже я настільки змінився, що вона навіть зараз не впізнає мене?», — подумки запитую у самого себе.

- Ар... — ледь не палю самого себе та відразу ж виправляюсь, — Мишко!

- А я Валерія. Хоча, ти вже напевне в курсі, — промовила вона заходячи до кімнати.

11-2 Валерія 

   І все ж його погляд, колір очей та навіть зухвала  посмішка, все це так нагадує мені Арсена. От тільки на відміну від мого однокласника та приятеля по дитячих іграх, Мишко виглядає більш змужнілим та ширшим у плечах. Хоча... За ці роки Арс також напевне змінився та ще й заріс напевне так, що його і від безхатька не відрізниш.

   «Цікаво, він на цей Новий рік приїде чи ні?», — навіть не помічаю, як починаю думати про Арсена, відчуваючи, як сильно сумувала за ним всі ці роки. 

- А я Валерія, — промовила зайшовши до кімнати, — Хоча, ти вже напевне в курсі.

- Так, — відповів Мишко* розглядаючи ялинку. Те, що він залишився у квартирі, а не зник, поки я переодягалася, прихопивши з собою дещо з речей хазяйки, це вже добре.

  Щоби там не було, мені дивно, що він ось так запросто вирішив мені допомогти. Що ж я йому цікаво такого вчора наговорила? 

   «А ти б ще одну пляшку просеко випила, то взагалі б забула хто така та як тебе звати, — єхидно покепкувала з мене совість, — Це ще пощастило, що він ніби порядний, а не то...».

- То як? Може скажемо, що познайомилися на ковзанці? — голос мого тимчасово хлопця, як би не банально це звучало, несподівано вривається у мої думки.

- Ковзанка? — перепитую й тут же відповідаю, — Ні, тільки не вона.

  Можете сміятися, навіть дозволяю покрутити пальцем біля скроні, але після того, як я малою під час катання на ковзанах у нас на ставку ледь провалилася під лід, ковзанка стала для мене фобією. І якби не Арс...

- Ну, якщо ти не вмієш кататися, то можу дати пару уроків, — промовив між тим Мишко.

- Вмію я кататися, — відповіла дещо різко, як на мене, але вже спокійніше додала, — просто це не моє.

- Хм... Я чомусь був впевнений, що ковзанка подобається всім дівчатам.

- Будемо вважати, що я виняток з правила, — зізнатися йому, що я просто напросто боюся, не наважуюся, бо ще невідомо, як він на це відреагує.

- То може тоді запропонуєш свій варіант?

- Без проблем. Скажемо, що переходила дорогу, а ти мене ледь не збив.

- Що ж, непогано, — промовив він, — тільки треба додати, що у той час ти втикала у мобільний, ну щоб виглядало більш правдоподібно.

- Що?! Та я...

- Господи, Лєро, — вигукнула схвильовано Міла, — у мене ледь серце у п'ятці не опинилося! А якби машина не загальмувала вчасно?

- Але ж загальмувала....

- Гаразд, — вирішую врешті-решт здатися, — нехай буде по твоєму.

  Перш ніж залишити квартиру, все ретельно перевіряю та за одне перекриваю газ з водою.

- Ти впевнена, що якщо сидітимеш ззаду, твої повірять, що між нами щось є? — іронічно, піднявши догори праву брову, чим ще більше став схожий на Арсена, поцікавився він.

  Логічно, навіть немає до чого докопатися, як би того не хотілося. Щось мені підказує, що цей Новий рік буде не таким, як позаторішні.

_________________

Мишко* — на відміну від героїні ми з вами в курсі хто це насправді