Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

 Арсен

  Все ж таки Лєра не з тих людей, що будуть довго на тебе ображатися. Само собою не обійшлося без того, що мені трішки дісталося на горіхи й від мами, але то таке. Головне, що Цісаренко більше на мене не сердиться. Ну, я сподіваюся.

  Поки жіноча половина накриває на стіл та «чаклує» на кухні, ми своєю чоловічою компанією, крім Вадима, вирішили трохи перекурити.

- Діду! Дідусю! — відчинилися навстіж двері й до дядька Льоні підбіг один з його внуків, — Швидко ховайся!

- Ховатися? Для чого? — запитав той.

- Бо бабуся тебе продати хоче, — серйозно промовив малий, а в цю саму мить із хати почулося:

- А за цього мужа треба дати...

- То це й нам треба ховатися, — промовив батько, вдаючи, що також злякався.

- Ну, ви можете ховатися, — промовив я, — мені то це не грозить.

- Це поки що, — відповів Єгор.

- Ні, Лєра мене не продасть, — впевнено заявив я, — Я це знаю.

   І тут, як грім серед ясного неба, пролунало:

- Ведмедику, а йди но сюди, коханий, — щось мені підказує, що й собі треба було запастися відром попкорну, бо знаючи характер Яринки, фільм ще той буде...

   Валерія

   Ні, хто б там що не казав, але таке могло трапитися лише зі мною. І ні, це геть не про Арса, хоча без його участі, як виявилося згодом, не обійшлося також.

- Стривай, — промовила Аліна, після того, як я поскаржилася, що новий бос ось так просто взяв і звільнив мене, — ти хочеш сказати, що Міха...

- Та до чого тут він, — перебила сестру, — Мова йде про мого нового начальника, тобто боса.

- А хіба його звати не Михайло Борисович? — вирішила приєднатися до нашої розмови мама.

- Так, — відповіла я, — Бурчкук Михайло Борисович.

- Ну, я йому зараз влаштую солодке життя, — промовила почувши нашу розмову Яринка, — Ведмедику, а йди но сюди, коханий, — погукала вона Мишка, а відчула, що того чекає нічим не гірше частування від того яким я пригостила Арсена...

  Ми стояли з Арсеном на вулиці та спостерігали, як цього разу вже Михайло втікає від Яринки, а вона намагається його наздогнати.

- Пригощайся, — простягнув Арсен відро з залишками попкорну, — відчуваю, що це кіно поб'є всі рекорди.

- Впевнений? — запитала я, а через якусь мить почулося:

- Арс, я тебе приб'ю, гад ти такий!

Два тижні потому

  Що ж, всі свої речі я спакувала, залишилося тільки дістати те, що знаходиться в антресолі.

   Роблю з двох стільців, щось подібне до піраміди, а сама, вдаючи з себе акробата, забираюся на цю конструкцію.

 Саме перше, що мені потрапляє до рук, це мій мобільний з робочими номерами за який я з усіма цими проблемами геть начисто забула.

  «Це все тому, що я була сильно ображена на декого», — подумки виправдовую саму себе й починаю спускатися, і тут моя ліва нога зісковзує, а сама я (напевно вирішила, що я пташка й вмію літати) починаю падати.

- От ти не можеш по нормальному, — промовив Арсен якому вчасно вдалося мене спіймати.

- Жити по нормальному, дуже нудно, — бурмочу, ховаючи обличчя на його грудях.

- Я вже це помітив, — промовив він, а після цього ледь торкнувся губами моєї маківки.

  Як же добре, що вдалося розібратися, що й до чого та все вияснити. Але не думайте, що хлопцям все це так легко обійшлося. Вони он і зараз готові виконати будь-які наші з Яринкою забаганки, щоб ми їм вибачили. Хоча (ви ж тільки дивіться, не проговоріться їм випадково, бо це таємниця) ми вже давно на них не сердимося, а лише прикидаємося для підтримки їхнього тонусу...

  Ніч. Тиша. Ми сидимо з Арсом всередині його машини й не зводимо погляду з двох новорічних кульок, що висять на дзеркалі. Цікаво, може вони все ж такі чарівні? Недарма ж збулося моє бажання, хоча й загадувала його не під бій новорічних курантів, як заведено це робити.

Кінець