Валерія Дражинська - Небажана, Валерія Дражинська

- Геть пішла, - без стуку вриваюся в кабінет та гаркаю на дівку, яка нахабно розсілася на столі цього... навіть слова належного підібрати не можу. Ту немов вітром здуває. А нічого, що я в цій будівлі ніхто?! - Василино, якими долями? – розслаблений Назар в кріслі починає єхидно посміхатися. Мій наїзд та втечу коханки ніяк не коментує. - Ти знаєш! - підходжу та, впираючись обома руками в стіл, не зводжу з нього злого погляду, - Навіщо тобі це потрібно? - Я так хочу! - недбало знизує плечима. - Ти сам колись відмовився зі мною одружитися, - у мене хіба що дим із вух не йде, - Тепер захотів? Ще й до погроз опустився? - Якось так! - глузливо розводить руками. - Цього ніколи не буде! - так і хочеться вчепитися нігтями в цю красиву пику. - Буде, Лісо, буде! - звучить упевнене у відповідь.