Еммі Берн - Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн

Довго будеш тут сидіти? – я аж підскочила від несподіванки. — А що? Я тепер на це повинна питати дозволу? – шиплю, мені образливо та боляче. — Міло, у мене не вийшло домовитись. Єдиним варіантом убезпечити тебе, буде наше весілля – Паша хотів доторкнутись до мене, але я не дозволила. —Чому це єдиний вихід? Хочеш позлити мого батька, а що Емілія Сіховська, одружилась із конкурентом та ворогом сім'ї – Міло, мені байдуже на цей момент чия ти донька. Толку від цього ніякого, у тебе нічого і так не має. Послухай це весілля у першу чергу потрібне тобі. Я даю тобі 10 хвилин, або ти погоджуєшся та стаєш моєю, або ж ти сама знаєш що буде – холодно промовляє, та знову йде геть. Я повинна вирішити свою долю за 10 хвилин?

Розділ 1

Міла

— Ти тепер моя – від його холодного тону, моє тіло покривається крижаними мурашками. Я втискаюсь у стіну, намагаючись хоч якось себе захистити, та його погляд темний мов ніч, заставляє мене повірити у страшну реальність.

— Це помилка. Ви не маєте права, я не та хто вам потрібний – я не знаю цих людей, тільки його, партнера мого батька, Олександра Левицького.

Про його жорстокість ходять легенди, і зараз я стою перед ним та намагаюсь взяти себе в руки, і на кінець збагнути що тут, чорт забирай відбувається.

Він підходить в притул до мене, між нами декілька сантиметрів, дихати стає неможливо, серце здається зараз вистрибне. Я відчуваю його дихання, рване дихання, у середині все напружується, тіло тремтить від тоді як я сюди потрапила.

— Правда? А я так не думаю, квіточко. – хрипким голосом промовляє мені на вушко, від чого я ще більше притискаюсь до стіни.

Не уявляю де беру стільки сміливості, адже йому слово сказати бояться, а я штовхаю його в груди. Та толку з цього було дуже мало, я тільки сильніше розізлила демона.

Цей монстр одним ривком хапає мої руки, та стискає їх над моєю головою, я тепер повністю без захисту, та здаватись не збираюсь. Не на ту напав, набираюсь сміливості та чекаю потрібного моменту. Здоровий глузд кричить зупинитись, що роблю тільки гірше, та чекати на свою плачевну участь я не збираюсь.

— Я два рази не повторюю, ти тепер моя. Твій татко завинив купу бабла, і розплатився тобою – його слова як леза пронизували мою душу, та плакати не варіант не зараз, не тут.

— Я не товар, щоб мною розплачувались – шиплю. Зараз або ніколи, різко розвертаю ногу, та б'ю своїм каблуком виродку між ноги, прямо по його члену.

Це спрацювало, демон відпускає мене та встає на коліна, здається я сильно вмазала, так йому і треба. Швидко тікаю з цієї кімнати, я запам'ятала дорогу, тепер головне не зустріли громил на своєму шляху. Це ж треба, викрасти мене надумали. Обурення б'є через край, і злість також починає полонити мій розум.

Хапаю вазу від квітів на одній із тумбочок, що у вітальні. Біля дверей стоїть один із тих хто мене сюди нахабно привіз, ну що прийшов час платити по боргах велетню? Він стоїть спиною, я тихенько підкрадаюсь мов мишка, та з усієї сили б'ю по голові. Мені сьогодні щастить, адже громила відключається та падає на підлогу. Не втрачаючи часу, вибігаю на вулицю, ми далеко за містом, тому єдиний варіант втекти звідси це позичити одну із його машин.

Довго не думаю, обираю найбільшу. Мене привезли на іншій, та її я тут не бачу. Швидко сідаю в машину. Чорт ключів не має. Згадую як колись в дитинстві заводили машину з братами без ключів, я роблю ті самі махінації. Звільняю дроти та одним цікавим рухом підключаю, і чую такий бажаний звук заведення мотора.

Посміхаюсь, все ж таки добре дружити з хлопчиками, переді мною виникає остання проблема і це ворота. Ну що ж не варто було мене викрадати містере Левицький, отримуй наслідки. Тисну педаль газу та з усієї дурості, влітаю в ворота, які піддаються та я все-таки виїжджаю.

Добре що тут тільки два охоронці було, тільки цікаво де дівся другий? Та байдуже, головне що я на волі. Звичайно машину дуже сильно пошкодило, і це викликає у мені ще сильнішу посмішку.

За годину я вже біля свого будинку, потрібно брати документи та тікати з відси. Я ж не ідіотка, він мені цього точно не вибачить. Ну ось чому я не народилась у нормальній сім'ї?

Та на розміркування свого життя, я не маю часу. Мені потрібно втекти подалі звідси, та по можливості заїхати забрати свою сестру. Вона зараз у школі, і страх що через мої вчинки їй можуть нашкодити, викликає у мені сильну паніку.

Я замінила їй маму, поки наша матуся ходила по салонах краси, та вітдихала на Мальдівах, я ж в свою чергу виховувала маленьку Луну. Коли сестра підросла, я спочатку робила свої уроки, а потім вчила її. І в свої 23 можу сказати, що дітей я поки взагалі не планую, мені сестри вистачає. На батьківські збори також ходила завжди я, вона зараз у 7 класі, і стає дуже не слухняним підлітком.

Вже на своїй машині, під'їжджаю до школи, та одразу направляюсь у її клас. Поки йду коридором, замовляю нам квитки на найближчий літак, але планую я їхати потягом.Нехай цей демон побігає та пошукає мене.

Заходжу в клас, та моєї Луни тут немає. Серце починає дуже швидко битись, набираю її номер, але телефон виключений.  Біжу в учительську, можливо все не так страшно, як малює моя уява в цю секунду.

— Доброго дня, я сестра Луни Сіховської. Вона сьогодні була в школі? – серце задається не билось, поки я чекала, поки вчитель перевірить.

Кожен учень має ключ, і вони що дня відмічають коли прийшли та пішли діти. Це зроблено заради безпеки. Ці секунди що він перевіряв, здавались мені вічністю.

— Ні не було. Ми відправляли вашій матері повідомлення про це – у голові хаос із думок, де моя сестра? Не прощаюсь, а просто виходжу в коридор.

Все тіло вже тремтить від хвилювання, я ледь стримуюсь, щоб не розплакатись. Вирішую набрати маму, можливо вона знає де сестра. Та як завжди чую тільки довгі гудки в трубці. Мама ніколи не підіймає коли я дзвоню.

На ватних ногах я виходжу з школи, де шукати сестру я не знаю. Тому вирішую поїхати до батьків, можливо вона вдома. Та це була моя найбільша помилка, адже біля батьківського дому, я побачила як Левицький розмовляє з моїм батьком.

Вони різко двоє переводять на мене погляд, у Левицького на обличчі з'являється посмішка яка не обіцяє мені нічого хорошого. Добре що я не заглушила машину, а тому втискаю педаль газу, та чим швидше тікаю звідси. Не думаю що батько дозволить нашкодити Луні.

Демон мене переслідує, я не настільки вправний водій, щоб втекти . Та здаватись як також не збираюсь, тому тисну на педаль газу ще сильніше. На спідометрі вже 180, адреналін в крові зашкалює, серце б'ється так, що скоро вистрибне з грудей. Він наздоганяє мене, мигає фарами, щоб я зупинилась, але це явно не про мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍