Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

11 глава — Будемо знайомі?

11-1 Арсен 

  Мало того, що у мене на корпоративі голова була забита думками про те, як там Лєра чи все гаразд, так тут ще й Міха вирішив дістати своїми ідіотськими смс-ками, як я повинен поводитися, щоб не підмочити його статус керівника перед підлеглими.

   «І ні в якому разі не надумай там  з ким-небудь фліртувати», — читаю чергове від нього повідомлення і тут же відправляю у відповідь:

  «Пізно спохватився, вже почав».

 «Арс, я серйозно».

  «Так і я не жартую, — пишу йому у відповідь, — Тут, між іншим, така блондиночка апетитна, що просто неможливо втриматися від спокуси», — натискаю відправити й злорадно посміхаюся. Блондинка, про яку я спеціально йому написав, це огрядна висока жінка якій вже давно перевалило за п'ятдесят, з пишними формами та високою зачіскою, подібною до тих, що можна було побачити у старих радянських фільмах. Нічого, нехай помучиться, а то вирішив з мене ледь не ченця зробити. 

   «Арс! Ніяких ні блондинок, ні брюнеток, ні шатенок!», — відповідь Мишка не примусила на себе довго чекати. Так і відчуваю, як він там ледь не сопе злісно, як отой бугай перед тим, як тебе рогами буцнути.

    «А руденьких?», — відправляю йому.

   «І руденьких», — відписує той і через хвилини дві передзвонює:

- Арс, — сердито ричить Мишко, при цьому ледве зубами не скрегоче від люті, — тільки спробуй.

- Обов'язково, — промовляю спокійно у відповідь, не забувши при цьому додати, — тим більше, що тут у тебе такий квітник, можна вибирати собі яку захочеш, — спеціально продовжую його дражнити. Мда... Після того, як у Мишка з'явилася Яринка, він повністю змінився.

- Якщо хто-небудь почне, як тільки я повернуся, стріляти до мене очима і там ще щось, то ти сам особисто будеш виправдовуватися перед Яринкою.

- І з якого це дива, хотів би я знати?

- З такого, що ти, це зараз я. І взагалі, — вже дещо спокійно промовив він, — не псуй мені репутацію грізного та суворого боса.

- Це типу, щоб усі боялись і не насміхались? — наспівую у слухавку слова з відомого мультфільму. Насправді ж у мене й на думці немає ніякого наміру з кимось тут фліртувати, тим більше, що я ще зранку маю заїхати по Цісаренко аби вже разом з нею поїхати до батьків Міхи. То ж ніяких там, ну ви зрозуміли. Але подразнити свого родича, щоби його крутило як оту блоху від чималої дози керосину, то для мене святе. Це він ще не в курсі, що я задумав зробити Лєрку його особистою помічницею.

   Ще трохи побалакавши з Мишком про те та про інше, я ще трохи побув на корпоративі, після чого поздоровивши всіх присутнім з наближенням Нового року та інших прийдешніх свят, зазбирався додому.

    На диво, що взагалі на мене не схоже, я прокинувся досить рано. Швидко прийняв душ, заправився порцією кави та кинувши до рота бутерброд з сиром, відправився за Цісаренко, думаючи весь час чи все з нею гаразд.

   «Так треба було не залишати її», — єхидно зауважив мій внутрішній голос.

 «Звісно, що не треба», — подумки відповів я натискаючи при цьому на дверний дзвінок.

- Я все оплачу, чесно, —  відчиняючи двері та навіть не дивлячись хто знаходиться перед нею, швидко протараторила Лєра, так ніби боялася, що їй не дадуть. А якби замість мене грабіжники були, чи там взагалі маніяк якийсь, — От знайду нову роботу, — тим часом продовжує  вона, — Просто, ну ви самі розумієте... Новий рік, Різдво там і таке інше...

- Настільки все кепсько? — не втримуюся від того аби трішки з неї покепкувати. 

- Що? — тільки тепер вона здогадується підійняти голову та врешті-решт поглянути на мене.

- Я запитав, настільки все кепсько? — повторюю своє питання, а сам не звожу з неї погляду, бо подивитися таки є на що. 

- Ну... — починає Лєра та я її перебиваю не даючи можливості оговтатися чи то від споглядання моєї власної персони, чи від того, що за дверима виявилася зовсім інша людина.

- Ти ще не передумала їхати до батьків? — запитую, а сам, злегка відсторонивши її у бік, заходжу всередину квартири. Терпіти не можу розмовляти через поріг.

- Е.., — от тільки не кажіть, що ніколи не чули вираз «Дивиться, як баран на нові ворота», бо саме так дивилася на мене Цісаренко, а потім  промовила, — не передумала.

- Ну, добре, якщо так, — промовив я, при цьому додавши, — Значить я помилився, бо чомусь здалося, що ти не те, щоби передумала, а взагалі забула, — що до останнього, то тут і до ворожки ходити не треба, достатньо поглянути на вираз обличчя Лєри, як все відразу ж стає зрозуміло.

  Тим часом Цісаренко, яка схоже нещодавно встала, але не прокинулася, не дивлячись на те, що вже встигла прийняти душ, так і продовжувала, як вкопана, стояти на одному місці.

- І чого ми чекаємо?  — я не знаходжу іншого виходу, як взяти та поквапити її, — Збирайся. Як бачиш, я на хрещену фею ніяк не схожий, як і на Гаррі Поттера, між іншим. То ж всіляких там див за допомогою чарівної палички не передбачено.

 Двічі повторювати не приходиться, бо Лєрка   пробурмотівши щось незрозуміле собі під ніс, врешті-решт підходить до шафи та діставши звідти необхідні їй речі тут же відправилася до ванної кімнати, а я між тим аби хоч  чимось себе зайняти почав оглядати квартиру, бо тоді не мав на це часу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍