НМ - Привид в гуртожитку, НМ

— Це не просто привид, — сказала вона, зібравши останні сили. — Це щось, що хоче заволодіти нами. Не тільки нашими тілами, але й нашими душами.

Віка і Ася подивилися на неї, і всі троє одночасно відчули, як ця темна сила трохи відступила, не бажаючи відпустити їх так просто. Але вони не могли залишатися в цьому місці, вони знали, що потрібно боротися.

— Я знаю, як зупинити це, — сказала Марі з новою рішучістю. — Нам треба повернутися до того, що ми знайшли раніше. Якщо ця сила хоче наші душі, то ми повинні знайти спосіб забрати їх назад.

Дівчата кивнули, і хоча їхні ноги все ще тремтіли від страху, вони вже були готові протистояти темній силі, що намагалася поглинути їх. Вони поверталися до того місця, де це все почалося, розуміючи, що лише разом вони могли знайти відповідь на це жахливе питання.

Дівчата крокували назад до того місця, де все почалося. Коридор, здається, став довшим і темнішим. Кожен їхній крок був наповнений тяжким відчуттям, що за ними хтось або щось йде. Вони не могли зрозуміти, чому, але було відчуття, що цей момент був вирішальним. Тут все набувало іншого виміру — темного і тривожного. І хоча спочатку вони лише сміялися з ситуації, тепер страх охоплював їх у всіх його формах.

— Тепер ми повинні бути обережними, — сказала Віка, зупиняючись на мить і озираючись. — Я відчуваю, що щось змінюється.

Ася тихо кивнула. Її руки трохи тремтіли, і хоч вона намагалася виглядати впевненою, всередині вона відчувала, що щось наближається.

— Давайте не забувати, що ми не самі, — додала Марі, намагаючись залишатися рішучою. — Якщо ми хочемо вибратися звідси, потрібно повернутися до того місця, де все почалося. Нам треба знайти підказки, як покінчити з цим раз і назавжди.

Вони підійшли до кімнати, де все і почалося, і все здавалося, ніби тіні знову ожили. Страх стиснув серце, але кожна з них знала: не зупинятися, не піддаватися цьому відчуттю було важливо. Вони повинні були вирішити це.

Віка перша увійшла до кімнати, її погляд був твердо спрямований на стару шафу, що стояла в кутку. Це було саме те місце, де вони знайшли перші натяки на те, що щось було не так, і де, здається, було щось важливе. Поряд з шафою стояв старий дзеркальний столик, на якому вони раніше не звернули уваги. Лише тепер Віка помітила, що в його відображенні було щось, чого не було в реальному житті: темна фігура, схожа на Катю, стояла прямо біля дверей.

— Це вона! — Віка здригнулася. — Вона знову тут.

Ася крокнула ближче, і, як тільки вона наблизилася до дзеркала, її відразу охопила дивна енергія. Вона відчула, як її власна реальність почала розмиватися, і в її голові промайнув відчайдушний заклик:

— Відкрийте мене. Це єдине, що може дати вам шанс. Але будьте обережні, ви не знаєте, що буде далі.

Ці слова були знову і знову в її голові, і Ася зрозуміла, що треба діяти, поки не стало пізно. Вона швидко повернулася до подруг і гукнула:

— Три, два, один, давайте! — і вони разом почали відчиняти шафу, сподіваючись, що це принесе хоч якийсь результат.

За мить, як тільки шафа розкрилася, простір навколо них почав змінюватися. Стіни і стеля стали розпливатися в абстрактні форми, а навколо з'явилися темні фігури, що тихо наближалися.

— Що це? — прошепотіла Марі, дивлячись на темні силуети, що не мали виразних рис. Вони наближалися, створюючи відчуття, що це не було простою грою світла і тіні.

Ася не знала, що робити. Вона відчула, як піднімається паніка, але раптом згадала слова, що прийшли до неї в голову. Її інтуїція підказувала, що треба щось зробити з дзеркалом. Вона різко схопила його за край і, не роздумуючи, підняла до себе.

— Марі, Віка, я думаю, це наше єдине спасіння! — вигукнула Ася, і в ту саму мить дзеркало відбило їхні обличчя, але не в звичайному відображенні. Вони побачили там ту саму фігуру, що стояла поряд із ними в коридорі, і вона почала змінюватися.

Фігура поступово перетворилася на жінку в чорному одязі, з блідою шкірою і чорними очима, які дивилися прямо в їхні душі.

— Ви не повинні були це робити, — сказала жінка, її голос був низьким і глухим, як з іншого світу. — Тепер ви мої.

Дівчата відчули, як їхня енергія почала виснажуватися, і зрозуміли, що треба діяти негайно. Останнім зусиллям вони викинули дзеркало на підлогу. І хоча відразу не стало нічого ясного, темна сила відступила, залишивши їх наодинці з їхніми думками.

Відчуття, що вони побачили щось більше, ніж просто духа, не покидало їх. Але це було лише початком, і вони знали, що їм належить ще багато кроків, аби зрозуміти, що відбувається і як вибратися з цього кошмару.

Кімната, де вони стояли, знову стала звичайною. Темні фігури розвіялися, а дзеркало, яке Ася так сильно викинула на підлогу, тепер лежало нерухомо, відбиваючи лише порожні стіни. Проте дівчата відчували, що все ще не закінчено. Їхні серця бились швидше, і кожен звук, що лунали з коридору, здавався їм ледь не смертельно небезпечним.

— Ми маємо це завершити, — сказав Віка, стискаючи кулаки. Вона була рішуча, але глибокий страх, який вона спробувала придушити, все ще бився всередині.

— Але як? — запитала Ася, її голос був напруженим. — Що ми маємо зробити, щоб закінчити це?

Марі тихо підійшла до дзеркала і глянула на нього. Вона відчула, як її власна тінь почала відображатися не так, як зазвичай, і не так, як вона очікувала. Щось було не так із її відображенням. Щось у дзеркалі вабило її, неначе з того боку була якась сила, що прагнула до неї. Вона зробила крок назад і, повернувшись до подруг, сказала:

— Я думаю, ми повинні повернутися до того, що розпочало все це. Пам’ятаєте, ми знайшли коробки? Може, це й є той ключ.

Ася з подивом подивилась на Марі, наче лише тепер усвідомлюючи значення її слів.

— Ти хочеш повернутися до коробок? — запитала вона, не впевнена, що зрозуміла правильно.

— Можливо, саме вони пов’язані з тим, що ми пережили. Вони не просто подарунки. Вони частина цього всього. Я відчуваю це, — відповіла Марі, і в її голосі звучала впертість.