НМ - Привид в гуртожитку, НМ

Тим часом Катя мовчала, але її присутність все ще відчувалася в повітрі. І хоч дівчата намагалися залишити приміщення, вони відчували, що їхні рухи стають повільнішими, а кімната знову почала стискатися. Як туман, що огортає, так і ця невидима сила поступово підкрадала їх.

— Я не можу просто так піти... — Віка прошепотіла, ніби намагаючись переконати себе, що все це не більше ніж сон. Але кожна її фраза звучала все більш і більш нав'язливою. — Якщо це правда, тоді чому ми не можемо зрозуміти, що вона хоче?

Марі стисло стиснула кулаки. Вона не могла дозволити, щоб страх захопив її повністю. Та й дівчата були всі разом — якщо це справді було щось страшне, вони мали змогу відшукати вихід. Так вона думала, поки не побачила, як двері тихо зачинилися без жодного звуку. Всі три дівчата обернулися.

— Хтось із нас має залишитися, — сказав голос, що лунав безпосередньо зі стін.

— Як? Як ми можемо залишитися, якщо не можемо навіть вийти? — ледь чутно запитала Ася, її голос звучав вже не так впевнено.

Голос був не один, а кілька, перепліталися між собою, і з кожним новим словом здавалось, що ці голоси зливалися в одну величезну мозаїку, що обплутувала кожну думку і немов заважала чітко мислити.

— Ваша душа вже частина мене. Тільки після цього ви зрозумієте. Ваша воля тепер є моєю, і ви не зможете просто забратися так, як хочете.

Дівчата затремтіли. Холод знову став нестерпним. Всі три підходили одна до одної, з'єднуючи руки, намагаючись знайти розраду у єдності, але навіть це не допомагало.

— Давайте не панікувати, — сказала Віка, знову намагаючись бути розсудливою. — Нам потрібно дізнатися, що нам робити. Залишатися в кімнаті і чекати не варіант. Хтось з нас має спробувати вийти.

Але двері, здавалось, стали частиною цієї незримої стіни, що їх оточувала. Вони не рухалися. Відчуття стало ще більш гнітючим.

— Що це? — запитала Марі, вказуючи на один з кутів кімнати, де несподівано почали тремтіти тіні, неначе щось там почало рухатися. Це було так, ніби якась темна, жорстока енергія почала оживати.

— Це вона, — тихо відповіла Ася, — Катя. Вона не залишить нас, поки не отримає те, що хоче.

І тут знову цей голос:

— Я прийшла не для того, щоб забрати вас... Я прийшла, щоб показати, що ви були вибрані, і що без мене ви не зможете знайти спокою. Моя тінь буде з вами завжди.

Дівчата ще раз подивилися одна на одну. Вони були всі разом, але сила того, що вони не могли зрозуміти, все ще була дуже сильною.

— Ми не можемо дозволити, щоб це було правдою, — сказала Віка, немов намагаючись повернути себе в реальність. — Нам треба вибратися звідси. Треба знайти вихід.

Всі троє разом кинулись до дверей, але тоді щось дуже темне, ніби невидимий потік повітря, затягнуло їх назад.

І тут, коли вже здавалось, що вони стали бранцями цієї незрозумілої сили, Марі раптом згадала книгу, яку вона не так давно побачила на своїй полиці. Книгу про темні сили, про те, як відвести від себе злі духи. Вона миттєво схопила її і простягнула до дверей. Прочитала кілька слів.

Здавалося, що час зупинився. І тоді, як ніби розколовся повітряний бар'єр, двері почали рухатись. Вони відкрилися з легким скреготом.

Дівчата не чули цього, але, мабуть, всі відчули, що змогли знову подолати темну силу — хоча й на деякий час.

— Потрібно йти, зараз, — сказала Ася, не роздумуючи.

Вони кинулися у коридор, але за ними йшла тінь.

Дівчата побігли по коридору, їхні кроки відлунювали в пустих стінах гуртожитку, створюючи відчуття, що вони не одні. І хоча двері за ними залишалися відчиненими, здавалося, що хтось невидимий йде слідом, завжди на крок ближче. Тінь не відступала, а страх поступово перетворювався на щось більшу за просту боязнь. Це було як поєднання всіх їхніх найгірших кошмарів, що оживали прямо перед очима.

— Віка, ти це відчуваєш? — запитала Ася, перехоплюючи подих. Вона вже не намагалася приховувати паніку в голосі. — Це не просто привид, це щось більше.

— Я знаю, — відповіла Віка, озираючись через плече, немов сподіваючись побачити хоч якісь ознаки того, що тінь залишила їх у спокої. — Ми маємо знайти вихід. Я не можу більше залишатися тут.

Марі, яка бігла попереду, раптом зупинилася, відчувши дивне відчуття. Ніби когось чи щось спостерігало за ними з кожного кута. Вона озирнулася, і її погляд зупинився на одному з дзеркал, що висіло в коридорі. Вона помітила щось у відображенні — темну постать, яка не відповідала її рухам. Це була Катя. Її обличчя знову з'явилося в дзеркалі, і цей погляд був таким же пронизливим, як і раніше.

— Катя… — прошепотіла Марі, намагаючись зрозуміти, що це означає. Вона ступила до дзеркала, ніби хоче доторкнутися до того, що вона бачить. Це не було реальним, але вона відчувала, як її прив'язує до себе ця постать. Невидимий зв'язок.

— Не дивися на це! — закричала Ася, хапаючи Марі за руку і відтягуючи її від дзеркала. — Це пастка! Вона нас хоче зупинити!

Але було вже пізно. Марі відчула, як її тягне назад, і відразу зрозуміла, що не може піти далі. Її розум оповила темна сила, і хоча вона намагалася вирватися, щоразу її руки ставали слабшими, а серце б'ється все швидше.

— Що з тобою? — запитала Віка, з тривогою дивлячись на подругу. — Марі, ти… ти змінюєшся!

Марі оберталася до подруг, але її погляд був порожнім, невиразним. Вона не відчувала себе такою, як раніше. Її тіло наче поверталося до того місця, де вона тільки що була, не здатна рухатися вперед.

— Я не можу… — тихо прошепотіла вона.

Тим часом знову почулися знайомі голоси, які лунали з темряви:

— Ви не підете звідси, поки не зрозумієте, хто я.

Ці слова лунали з усіх боків. І хоча вони не бачили того, хто їх промовляв, це все одно було відчутно. І чим більше дівчата намагалися втекти, тим більше цей голос оточував їх, здавалося, що стіни розступаються, щоб їх затягнути назад.

Але Марі нарешті вирвалась із цього заціпеніння. Вона зробила кілька кроків назад, і її погляд став більш ясним. Вона побачила, як тінь знову наближається до неї, і зрозуміла, що їй потрібно щось змінити. Вона не могла просто так залишити це все без відповіді.