Arachne - ХІллер 2, Arachne

- Що тепер? - Порушила тишу Лілі, її голос пролунав несподівано голосно.

- Тепер нам потрібен час, щоб розібрати всі дані, - відповів Спарк, нарешті розслабивши хватку. — Маестро контролює більше, ніж я гадав. Але якщо ми зможемо зламати його системи, ми можемо зруйнувати всю його мережу за одну ніч.

- Тільки не думай, що це буде легко, - додав Райдер, відірвавшись від своїх думок. — Ці люди — не просто головорізи. Вони досвідчені стратеги. Кожен наш рух буде під мікроскопом.

Хіллер мовчав. Він вів машину впевнено, але всередині бушувала буря. Він знав, що вони вже на межі. Кожен крок, який вони зроблять далі, буде кроком у прірву. Ліліан відчувала це. Її очі знову ковзнули до нього. Він був непередбачуваним, і вона не знала, чого чекати. Взаємна довіра була під питанням, але саме зараз вона потребувала його більше, ніж будь-коли.

Коли вони прибули на безпечну базу, напруга не зникла. Спарк негайно почав розбиратися із даними. Ліліан підійшла до вікна, відчуваючи, як вага майбутнього рішення тисне на неї. Надворі було темно, і тіні рухалися, ніби сама ніч спостерігала за кожним кроком.

— Я не можу повірити, що ми такі близькі, — сказала вона, не відриваючи погляду від вулиці.

Хіллер підійшов ближче, його тінь упала на її плече.

— Ти розумієш, що Маестро знає, що ми маємо на хвості? — спитав він тихо.

Ліліан кивнула.

- Він нас уже шукає.

- І знайде, якщо ми не будемо швидше, - додав він. - Час грає проти нас.

Ліліан зітхнула, її плечі напружилися. Їй доводилося приймати рішення, які раніше здавались немислимими. Вона думала про те, як далеко вони зайшли, як багато вже було зроблено і як багато поставлено на кін.

— Ми рухаємось у небезпечну зону, — сказав Райдер, підходячи до них зі зброєю напоготові. — Якщо у Маестро хоч крапля розуму, він уже готує удар у відповідь. І не варто очікувати, що це буде легенький бій.

— Ми знаємо, на що йдемо, — коротко відповіла Ліліан, стискаючи кулаки. — Ми вже надто глибоко.

Спарк знову втрутився у розмову, не відриваючись від екрану:

- Маестро вже активував свої резерви. Якщо ми не атакуємо першими, нас просто зметуть.

— То що тепер? — тихо спитав Рен, який весь цей час залишався у тіні, спостерігаючи за всіма. — Ви впевнені, що знаєте, як далі діяти?

Хіллер відвернувся від вікна і підійшов ближче до екрану Спарка, його голос був твердий, але без натяку на занепокоєння.

— Ми атакуємо їхню мережу завтра вночі. Все місто – його мережа. Маестро контролює кожен канал інформації, кожен чорний ринок, кожну угоду у цьому місті. Якщо ми порушимо його контроль хоча б на годину, то це буде хаос. І в цьому хаосі ми знайдемо його.

- Але як? - Запитала Ліліан, намагаючись оцінити масштаби майбутньої атаки.

— Я знаю, як він думає, — відповів Хіллер. — І знаю, де шукати його слабкості.

Ліліан уважно дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи можна довіритись його словам. Він був їхнім єдиним шансом. Але водночас він сам був частиною цього темного світу. Чи це було пасткою? Чи вони справді зможуть виграти цю гру?

— Якщо щось піде не так... — почав Спарк, але Хіллер перебив його:

- Все піде не так. Але це єдиний наш шанс.

Ніч тривала повільно. Кожен член команди готувався по-своєму. Райдер перевіряв зброю, Спарк встановлював програми для злому системи, Рен вивчав психологічні профілі ключових людей команди Маестро. Ліліан сиділа в кутку, стискаючи в руках флешку з даними. Її думки кружляли навколо майбутньої битви.

- Завтра вирішальний день, - сказав Хіллер, підходячи до неї. - Ти готова?

Ліліан підвела очі і подивилася на нього, її обличчя виражало суміш рішучості та страху. Вона знала, що не зможе відступити, навіть якщо захоче.

— Готова, — прошепотіла вона.

Вони знали, що на них чекає. Попереду була війна, і кожен з них був готовий поставити все на кін, щоб досягти своєї мети. Їхні тіла були виснажені, але думки залишалися гранично ясними. Це був їхній останній шанс, і кожен крок тепер мав значення.

Наступного ранку вони зібралися в маленькому, похмурому підземному приміщенні — тимчасовій базі, де могли хоч трохи відновити сили. У центрі кімнати стояв великий стіл, на якому була розкладена карта міста, позначена точками можливих розташувань прихованих об'єктів Маестро.

Спарк свердлив поглядом екран свого ноутбука, пальці невпинно рухалися клавіатурою.

- Ось і все, - сказав він нарешті. — Усі вузли мережі Маестро на екрані. Якщо ми вдаримо по цих трьох точках, його імперія впаде.

— Але ми маємо лише один шанс, — додав Райдер, уважно вивчаючи карту. — Якщо ми помилимося бодай на сантиметр, нас зметуть, як пилюка.

Ліліан підійшла ближче, вдивляючись у карту. Вона вже знала, що кожен хід має бути точним. І що найважливіше – вони мають діяти як єдина команда. Кожен із них був необхідний. Будь-яка помилка могла стати фатальною.

- Ми повинні розрахувати все до хвилини, - сказав Хіллер, його голос був низьким і впевненим. — Якщо підемо за планом, ми зможемо дістатися Маестро, доки він не активує свої резерви.

- Гаразд, - Ліліан кинула погляд на кожного з них. - Ми знаємо, що робити. Кожен з нас має своє завдання, і ми повинні його виконати. Маестро не повинен піти.

Хіллер взяв він керівництво операцією. Він знав ворога, знав, як працює їхня система, як розставлені люди Маестро. Його план був простий і смертельно небезпечний. Вони повинні були вдарити відразу в кількох точках одночасно, знищити ключові вузли мережі, щоб залишити Маестро без підтримки.

— Спарк, ти займаєшся системами зв'язку. Нам потрібно, щоб ти заблокував усі їхні канали під час атаки, — сказав Хіллер, киваючи хакеру.

— Без проблем, — відповів Спарк, глянувши на екран. - Я вже готую потрібні програми. Маестро навіть не встигне зрозуміти, що сталося, як його мережа опиниться у руїнах.

— Райдере, твоя задача — нейтралізація охорони на місцях. Ти і твоя команда наша сила. Без вас ми не проб'ємося через їхній захист, — продовжив Хіллер.