Arachne - ХІллер 2, Arachne

— Все готове, — тихо промовив Спарк, його очі не відривалися від моніторів. — Ми маємо лише одне вікно для удару. Якщо ми його проґавимо, другої спроби не буде.

— Ми не пропустимо, — впевнено відповів Хіллер, його погляд був спрямований уперед, у темряву. Він знав, що сьогодні все має закінчитись. Маестро був ворогом, який зруйнував його життя, знищив його сім'ю, і тепер настав час покінчити з цим.

Лілі глянула на нього і кивнула. Вона також була готова. На цей раз їй доведеться об'єднатися з тим, кого ще нещодавно вважала злочинцем. Але вона більше не могла ігнорувати, що вони обоє виборювали одну мету — справедливість. Нехай і різними способами.

Їхній план був небезпечним, складним і вимагав ідеальної координації. Спарк мав зламати внутрішню мережу "Чорних Ниток", щоб нейтралізувати їхні захисні системи. Райдер і Лілі мали прорватися всередину і забезпечити безпеку команди. А Хіллер мав дістатися Маестро, вивести його на світ і закінчити цю війну раз і назавжди.

Темна ніч спустилася на місто, і під її покровом команда рушила вперед. Усі працювали як годинник, налагоджений і гранично скоординований. Спарк стояв за кілька кварталів від основного об'єкта, готовий зламати будь-які системи безпеки, відключити камери та перекинути помилкові дані на пристрої охорони. Він був зосереджений, його пальці рухалися з неймовірною швидкістю екраном.

— Камери у східному коридорі вимкнуто, — сказав він тихо в навушник. — Ви маєте п'ятнадцять хвилин до того, як вони активують резервну систему.

- Прийнято, - відповіла Ліліан, жестом показуючи Хіллер і Райдер рухатися далі.

Вони пробиралися через коридори старої будівлі, розташованої на околиці Вальхейму. Це було серце тіньової імперії Маестро — центральний вузол, де сходилися всі нитки злочинної мережі. Тут вони сподівалися знайти те, що може стати ключем до його знищення.

Всередині Ліліан відчувала напругу, яка зростала з кожним кроком. Вона все більше розуміла, що зараз вона не просто порушує закон — вона йде проти всього, чого її вчили в поліції. Кожен її крок з Хіллер все більше віддаляв її від світу, де правосуддя завжди здавалося їй однозначним.

Хіллер йшов поруч, його погляд був сконцентрований, кожен його крок був упевнений і точний. Він знав ці коридори, знав пастки, знав, як їх обійти. Ліліан намагалася зосередитись на місії, але її думки постійно поверталися до того, що вона дізналася про нього. Його похмуре минуле, його шлях помсти та самотності. У якийсь момент вона зловила себе на думці, що її все більше приваблює не лише його сила, а й уразливість.

Вони зупинилися на хвилину, ховаючись за великим контейнером. Ліліан підвела очі на Хіллера і тихо запитала:

— Ти впевнений, що ми можемо це зробити?

Хіллер кинув на неї погляд, в якому читалася суміш втоми та рішучості. Він розумів, що вони не мали іншого вибору.

- Впевнений? Ні, — відповів він чесно, — але це єдиний наш шанс. Якщо ми не зробимо це сьогодні, у нас може бути іншого шансу.

Ліліан кивнула, відчуваючи, як її серце стискається від напруження.

Вони рухалися далі, і раптом світло в коридорі спалахнуло. Декілька охоронців здалися вдалині. Райдер миттєво зреагував: він подав сигнал усім сховатись, і сам непомітно підкрався ближче до ворогів. Його військовий досвід зіграв свою роль. За лічені секунди він знешкодив найближчих двох, використовуючи лише свою майстерність ближнього бою.

Проте, один із охоронців встиг подати сигнал тривоги.

- У нас мало часу, - прошепотів Райдер, повернувшись до решти. — Вони вже знають, що хтось потрапив на об'єкт.

Ліліан вилаялася про себе. План залежав від непомітності, а тепер їм доведеться діяти швидше, ніж планувалося.

Просуваючись все глибше в лабіринти будівлі, вони нарешті дісталися серверної - саме тут зберігалися всі дані, які могли викрити "Чорні Нитки". Спарк уже був там, з легкістю зламуючи систему.

- Я завантажую всі дані, - сказав він, не відриваючись від роботи. — Але мені потрібен ще час.

- У нас його немає! - Вигукнула Ліліан, відчуваючи, як навколо них стискається кільце.

У цей момент до приміщення увірвалися кілька озброєних людей. То були елітні охоронці Маестро. Ліліан і Хіллер миттєво вступили у бій, прикриваючи Спарка. Ліліан діяла швидко, стріляючи по супротивникам, ховаючись за обладнанням. Хіллер, мов тінь, переміщався між ворогами, знешкоджуючи одного за одним.

- Ми не встигнемо! - крикнув Райдер, прикриваючи їх з другого краю кімнати.

- Встигнемо! - вигукнув Спарк, - ще кілька секунд!

І ці секунди розтяглися у вічність. Весь світ здавався сповільненим, кожен постріл лунав луною, кожен рух — граничним зусиллям. Ліліан відчувала, як її адреналін зашкалює. Її серце шалено калатало, і здавалося, що це був момент істини.

Нарешті Спарк витяг флешку з даними і крикнув:

- Все! Ми маємо все, що нам потрібно!

— Тоді настав час валити звідси, — скомандував Райдер, прикриваючи вихід.

Команда кинулася до виходу, чуючи за собою кроки нових і нових ворогів. Але вони мали те, чого вони прийшли. Ліліан відчувала тягар флешки в кишені і розуміла, що тепер все залежить від того, чи зможуть вони дістатися безпечного місця.

Коли вони нарешті вирвалися назовні і вбігли в машину, кожен відчував полегшення. Адреналін ще пульсував у їхніх венах, але атмосфера всередині автомобіля була напруженою. Ліліан, важко дихаючи, озирнулася на інших. Спарк стиснув у руках флешку, наче це була їхня остання надія. Райдер, сидячи на пасажирському сидінні, зосереджено перевіряв свою зброю, розуміючи, що наступний етап буде набагато складнішим.

Хіллер, зайнявши місце за кермом, мовчки завів двигун і вивів машину на темні вулиці Вальхейма. За вікнами миготіли вогні міста, але всередині панувала тиша. Кожен із них усвідомлював, що попереду — найважливіше випробування.

Ліліан намагалася осмислити все, що сталося. У їхніх руках були дані, які могли зруйнувати імперію Маестро. Але чим ближче вони підходили до фіналу, тим сильніше було відчуття, що це лише початок значно масштабнішої сутички. Вона впіймала погляд Хіллера в дзеркалі заднього виду - в його очах читалася та сама тривога.