Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Я показала, де поставити валізу й ми вирішили розібрати речі потім, а поки зайнятися приготуванням урочистої вечері. Але атмосфера панувала напружена. Ми плуталися під ногами одне одного, хапалися вдвох за одну ложку чи ніж і залишалося тільки зачепити й розбити щось. Наразі так воно й було б, та Кирило вправно підхопив тарілку й повернув її на стіл.

– Пробач, сьогодні я дуже незграбна, – зітхнула опустивши очі, а мій господар обережно взяв за плечі й відповів:

– Ні, ти прекрасна. Просто нас переповнює хвилювання і з цим треба щось робити. Іди до мене... – пригорнув мене Кирило, а я трепетно вслухалася в його розбурхане серце та раптом запропонувала:

– А може поцілунок допоможе?

Така розкутість не злякала мого чоловіка, а навпаки дала можливість для виходу емоцій. Він нахилився й обережно торкнувся губ. Це був наш другий поцілунок. Коли мій кавалер проводив дівчину додому, то залишався ввічливим і стриманим. Тільки наразі ми вирішили жити разом, займалися вечерею на кухні та сподівалися, що все це назавжди. Мабуть, тому я вперше відчула вуста, які кохають і дуже хочуть жінку...

Панель ми поки не вмикали, а овочі нікуди не втечуть та почекають на столі, адже у нас з’явилися набагато невідкладніші справи. Кирило мовчки взяв мене на руки й поніс не на диван, а в ліжко. Виходить не дарма я готувала шовкову білизну? Та зараз мене охопив просто пекельний жах. Такий, як тоді, коли Софія іграшкою відібрала мою цноту. А що як у мене не вийде подарувати йому те, чого Він хоче? Я ж нічогісінько не вмію! Але Кирило вчить людей виживанню в тяжких умовах. Невже не підкаже мені кілька секретів щодо кохання?

– Навіщо ти така прекрасна? Кожна клітиночка наказує кохати... Я так хотів... Уже МОЯ! – почула я й здригнулась.

«О, Боже-милосердний, як це приємно!» - встигла подумати й відчула всередині шовковий рух чогось об’ємного і теплого... Кирило рухався майже непомітно, щоб не заважати мені наповнюватися ласощами його тіла. Солодкий присмак чарівного дійства наказував прикрити очі та поглинати втіху... Я уважно вслухалася в нові відчуття й розуміла, що знайшла свого єдиного на землі. Про все, що зараз відбувалося в мені я не здогадувалась, але мріяла й чекала.

Його стемнілі збуджені смарагди тонули глибоко в мені та розтікались божевільним щастям. Розумний, добрий і терплячий, Кирило сприймав мою скованість як виклик – йти до солодкої мети найдовшим шляхом. А я вперше в житті танула під ніжними цілунками могутнього красеня та ніяк не могла прогнати з себе німу колоду...

– Тобі не хочеться дивитись на потвору? – милуючись моїм завмерлим тілом, спитав Кирило.

– Ні! Я намагаюся залишитися серед сну, який ти мені так божественно даруєш... Кіро, прошу, ніколи більше не називай себе так, – дійшло до мене про що він говорить. Богатирське тіло чоловіка було вкрите чисельними рубцями й шрамами.

Тепер мене переклинило на філософію (знайшла момент)! Яким же треба бути благородним, щоб кожен день іти в вогонь, заради порятунку зовсім сторонніх тобі людей? А Він ішов. Роками рятувальник боровся з полум’ям, аж доки сам не потрапив у його полон. Та він знайшов у собі мужність, щоб відновитися і знову рятувати. Без його мудрої й щирої підтримки я вже давно сиділа б в божевільні. А Кіра не зважав на мої дивні вподобання та відмовки і вперто повертав розум до норми. Від цих думок у мене по щоках тихенько струменіли сльози. І звідки вони там беруться?

– Діаночко, прошу, не плач. Ти неповторна й особлива. У мене теж ніколи не було того, що відчуваю у тобі та я ж не плачу. Ти наче сяйво, ніжне і красиве. На все життя залишуся в тобі й кохатиму одну на світі... – прошепотів в солодкім трансі чоловік.

Насичений блаженством почуттів, він рухався розкутіше. А я сп’яніла від нашого єднання і марила: хоча б разочок застогнати. Тільки боялась навіть подихом принизити те світле, що відбувалося між нами.

Кирило обережно цілував мої напіввідкриті губи та пристрасно вивчав розгублене лице. Я знала: чого він чекає. Та я й сама молила тіло подарувати Йому особливу вдячність, але розслабитися не могла. Чому я аж настільки ненормальна? Дивись, як він блаженно хоче отримати від тебе нагороду. То дай Йому її!

Ось я не витримала й застогнала, а він спинився та занепокоєно спитав:

– Тобі з ним боляче? От причепилось непутяще. Хлопці завжди сміються в душовій. Кажуть, що він в мене подвійний. А я не винен, що воно таке...

Від цих відвертих слів я уявила той «подвійний», без звуку широко відкрила рота, вдихнула й вибухнула феєрверком вогняної вологи та божеволіла в його обіймах.

Якби ж хто знав: як Він зрадів! Попестив теплою долонею моє лице й прошепотів:

– О, дякую, моя чарівна! Я так боявся не сподобатись тобі. Значить мій дурник не зовсім пропащий? Ти неймовірно гарна в такому стані. Весь час би милувався...

Він хоче милуватись? А я в космічній насолоді знаходилася зараз десь поза простором і часом. І коли мій єдиний отак турботливо поводиться зі мною – це ще дорожче в тисячі разів!

– Як не сподобатись? Ти неземний. Я обіцяю віддавати всю вдячність, до останньої краплинки. І хочу плакати в твоїх обіймах лише від щастя і медових почуттів...

Тепер Кирило задоволено зітхнув і посміхнувся:

– Як добре, що зимові ночі довгі. Я хочу жити у тобі з самого вечора й до ранку. Тонути у твоїх очах – найбільше задоволення на світі.

– Будь ласка, не кажи аж так красиво, бо знов розплачусь. Я тебе кохаю! Яке блаженство, що ти МІЙ...