Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Угу! Тяжка й довготривала. До самої останньої хвилини, якщо дозволиш...

– Я дозволю. Ой, де ж ти був, Кірюшо, коли я марила про допомогу? Чому не рятував мене з торішніх бід? – блаженно кублилась я на могутніх грудях, адже це була моя давнішня потаємна мрія.

– Торішніх? Та мене самого якраз тоді латали в Ізраїлі талановиті люди... Але то нецікава справа, – згадав пожежник про свій пекельний вогонь.

– Неправда! Мені про тебе все цікаво. Адже ти про мене знаєш усе. Чому я не повинна? Мені здається, що коли ми обміняємося болем, він поступово зникне, – тихенько розмірковувала я й продовжувала танути в Його обіймах.

– Ні, мій філософе! Не хочу болем, хочу щастям. Так, щоб твої небесні оченята давали сяйво для моїх. Ти згодна на такі умови? – тепер серйозно запитав Кирило.

– Так, згодна. На усі умови. Ти дуже гарно вмієш домовлятись! Тобі б у нас попрацювати. Забрав би всіх моїх клієнтів, – згадала я про роботу.

– Навіщо? В мене є свої. А ти до офісу не спізнишся? – його блаженний голос зачаровував і вабив.

– У мене вільний графік. Скажу, що була на переглядах, але збиратися дійсно треба. Так мені викликати твою бабцю, щоб скасувати оренду? – нагадала я серйозний мотив до спільного проживання.

– Викликати. А ти точно не передумаєш? Я дуже нудний орендар! – раптом підхопив мене в руках Кирило.

– Ні, а ось ти вагаєшся, – трималась я за його плечі й тепер дивилася зверху вниз.

– Вагаюсь... Відпускати до клієнтів чи так і носити все життя? – щасливо розсміявся Латуш.

Розділ 16. Мій господар

Цілий день на переглядах та навіть на підписанні чергової угоди я виглядала відстороненою й неуважною. І нотаріус запитала: чи добре я почуваюсь? А в моїй голові варилась така каша, що розібратись з нею міг лише чарівний кулінар смачних дитячих страв.

Так, я сама покликала Кирила до себе жити, але зроду не була під одним дахом з чоловіком і страшенно переживала. Старий професор - не рахується. До речі, він уже пішов на небо і сподіваюсь їм з дружиною там добре разом.

Я марно намагалася працювати та навіть з заклопотаними домогосподарками сьогодні виглядала як новачок. Тому все кинула й поїхала додому.

Всередині гуляв фонтан бентежливих думок. Я хаотично походжала по оселі, шукала пилюку, навіщось відчиняла шафки, рівняла штори та не розуміла: як заспокоїтись і що робити?

Потім, як кажуть, взяла голову в руки та здогадалась постелити в ліжку найкращу білизну. А в процесі піймала себе на думці: «Тобто на ліжко з Ним ти все-таки сподіваєшся? Ні, ну точно дурна! А для чого ще вселяється до молодої жінки гарний сильний чоловік? Та з Ним зрозуміло. А чого чекає від рятувальника Кирила Латуша затуркана рієлторка Діана Ковтун? Зараз подумаю.

Як продавати мільйонну нерухомість, я знаю добре. Ввічливо поставити на місце зарозумілого клієнта, що править непомірну ціну, теж вмію непогано. Та геть не уявляю: як кохатися з чоловіком? У мене був не найкращий досвід з Софією, та з силіконом... О, Господи! Навіщо я зараз згадую про таке?»

Та наразі всі мої сумніви й страхи, наче постріл, розірвав сигнал домофона. Я глянула на екранчик і тремтячою рукою натиснула на кнопку.

– Привіт! Заходь, будь ласка, – сказала якось дуже урочисто, адже розуміла, що з цих слів розпочинається нова сторінка мого життя.

Кирило виріс на порозі з валізою й моїм улюбленим кокосовим смаколиком в руках. Він добре вивчив мої гастрономічні вподобання та завжди намагався здивувати увагою.

– Тримай. Такого я робити ще не вмію, але дуже хочу аби привітна господиня прийняла мене з хлібом...

– Спасибі, Кіро! Головне аби не з сіллю, – спробувала пожартувати я, але внутрішній мандраж не відпускав і я спитала: – Це весь твій скарб?

– Так козаку, крім шаблі, потрібне лише Кохання! – весело промовив він і вмить почервонів. Ви не повірите, та як на свої тридцять літ, Кирило був дуже скромним.