Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

Я та Каре зібрали всі речі, що містили хоч трохи енергії Наміда. Кожен предмет, який ми торкалися, ніби намагався зберегти в собі частинку його сутності, залишивши ледь помітний слід, наче тінь, яка ледве мерехтіла в променях світанку. Ми швидко поїли, відчуваючи, як голод здавався неважливим у порівнянні з тривогою, яка заповнювала наші серця.

Після сніданку ми вирушили на пошуки Наміда. Відчуття його енергії було слабким, як шепіт листя на вітрі, але нам цього вистачило, щоб зрозуміти, куди потрібно йти. Кожен наш крок був спрямований на пошук цієї тонкої нитки, яка могла б привести нас до нього. Ліс довкола був похмурий і темний, але в ньому відчувалася якась напружена тиша, немов сама природа затамувала подих, очікуючи нашого рішення.

Ми дісталися до міста ще до полудня. Вулиці, вкриті пилом, були заповнені людьми, що займалися своїми справами. В повітрі витав аромат свіжоспеченого хліба, змішаний з пряними запахами торговців, які продавали свої товари на ринковій площі. Разом з Каре ми зупинилися на мить, вбираючи в себе всі ці запахи та звуки, перш ніж вирушити далі.

Ми знали, що нам потрібен час, щоб підготуватися до майбутнього, тому вирішили закупитися. Хоч Намід і забрав рюкзак з гаманецем де лежали гроші Каре, але він немов знав і сховав небагато грошей в одязі, про всяк випадок. Спочатку ми зайшли до крамниці, де продавали різноманітний одяг. Каре вибрав собі щось зручне і міцне, що могло витримати будь-які випробування. Я ж вибрала легку, але надійну туніку, яка не обмежувала рухів. У сусідньому магазині ми придбали кілька корисних речей для боїв, зокрема ножі та захисні браслети. Ці предмети були важкими, як тягар відповідальності, який ми несли.

Після покупок Каре згадав про чоловіка, якого він знав у цьому місті – майстра бойових мистецтв, що колись навчав його самому мистецтву бою. Ми вирішили піти до нього, щоб підготуватися до майбутніх труднощів.

Коли ми дісталися до будинку майстра, він зустрів нас з суворим, але доброзичливим поглядом. Вже через кілька хвилин ми опинилися на просторому тренувальному майданчику, що був захований у дворі його будинку. Сонце світило яскраво, кидаючи тіні на гладку поверхню майданчика, а навколо нас було чути лише шелест листя на деревах.

Майстер розпочав наше тренування з важкої фізичної розминки. Ми робили присідання, віджимання, бігали навколо майданчика – все, щоб розігріти м’язи. Потім настав час для справжнього випробування: тренувального бою. Я і Каре повинні були битися з кількома іншими учнями майстра, кожен з яких мав свої унікальні навички. Він сказав не використовувати магію. А спиратися лише на фізичну силу.

Перший удар прийшов швидко – я ледве встигла ухилитися, коли мій супротивник, високий і сильний юнак, метнувся на мене з неймовірною швидкістю. Каре в цей час відбивався від двох нападників одразу, рухаючись з грацією і швидкістю, яка здавалася майже надлюдською. Їхні удари були точними і смертоносними, але Каре з легкістю ухилявся від них, як вітер, що танцює серед гілок дерев.

Мої удари були не менш рішучими. Я відчувала, як кожен рух був продовженням моїх думок, як моє тіло і розум працювали в гармонії. Коли я завдала удар у відповідь, мої пальці стискали рукоятку кинджала так міцно, що вона здавалася частиною мене. Кожен рух був ніби частиною однієї великої симфонії бою, де кожен удар і крок мали своє місце і ритм.

Тренування тривало довго, але кожен з нас, навіть найбільш втомлений, отримав уроки, які запам’ятаються на все життя. Майстер спостерігав за нами з суворим, але схвальним поглядом, інколи втручаючись, щоб підказати або скоригувати наші дії.

Після тренувань ми залишили майданчик виснаженими, але задоволеними. Я відчувала, як нові знання та навички поступово вкорінюються в моїй свідомості, готуючи мене до того, що ще чекає попереду.