Влада Клімова - Його колібрі, Влада Клімова

Хлопець переступив поріг та продовжив:

– Збирайтесь. Я повинен доставити Вас на розмову до слідчого.

– А з якого приводу? З моєю донькою все в порядку? – згадала, що вона мати Вікторія.

– Певно, що так. Бо я до вас зовсім в іншій справі. Паспорт захопіть, будь ласка.

– Боже, яких тільки гарних хлопців наразі в поліцію беруть! – намагалась загравати нещасна, але її чомусь напала гикавка й Віка попила води. – Спека неймовірна, пане дільничий?

Вона вийшла зі свого занедбаного дому й навіть не розуміла, що може повернутись до нього зовсім не скоро.

Розділ 23. Сильні духом

Ось і зійшлись кінці з кінцями в дорожній пригоді на Бориспільській трасі. Як кажуть: скільки клубочку не витись... І Жанна Корсун, коли ділилась здогадами з чоловіком, звісно мала рацію. Виходить жартома, але саме родина Корсунів повідомила Вікторії Буяновій про неймовірно щасливі будні з життя її колишнього чоловіка. І закрутилась завірюха в голові мстивої жінки!

Тому наразі Корсуни «замолювали свої гріхи» перед Буяновими, як тільки могли. Жанна, що працювала керівником турагенції, знайшла спосіб повністю повернути кошти за нездійснену поїздку Кіри й Тимура до Франції. А Вадим, з сином Андрієм, воювали наразі на своєму – адвокатському фронті, й у них це зовсім непогано виходило. Настирливі адвокати змусили страхову компанію сплатити Тимуру Буянову дійсно пристойну суму за вщент розтрощену новеньку Мазду. І всіх цих коштів було достатньо на реабілітаційні та відновлювальні процедури скаліченого адвоката.

Та й в окремій палаті центральної київської лікарні, де намагається мляво, але одужувати добрий і сміливий Тимур Буянов, сталися деякі зміни. Його молоду дружину лікар вже виписав, як і обіцяв, але додому Кіра не поспішала. В підвалі лікарні знайшлося стареньке крісло, в котрому маленька колібрі планувала проводити дні та ночі, поряд зі своїм Коханим, аж доки він не зможе повернутися з нею додому.

– До завтра, Тимуре Анваровичу! У Вас все непогано виходить, бо Ви наполегливий і терплячий. Але не перенапружуйтесь, щоб не нашкодити, – сказав фізіотерапевт і вже збирався вийти з палати, та його ледве не збила з ніг крихітна дівчина. Кіра влетіла і вдарилася об мускулисте тіло медика.

– Перепрошую, Марате! Я страшенно незграбна, але ж дуже поспішаю. Хочу, щоб все тепленьке було, – цвірінькала пташка та вже забула про нього і розкладала смаколики біля чоловіка на тумбочці. А він милувався своєю вірною колібрі й промовив:

– Кірочко-зіронько, не треба так жваво бігати. Ти звісно з самого початку дуже добре тримаєшся, але ж будь обережнішою з нашою крихіткою...

Тепер Кіра забула про смаколики й про те, що вони охолонуть та опустилась перед ліжком Тимура на коліна.

– Ти чого? – здивовано спитав він.

– Прости мене грішну, Тимурчику! Не можу я більше мовчати... Немає в мені ніякої нашої крихітки. Автотроща забрала нашу дитинку. Я не знала: як тобі про це сказати...

– Що? Немає? – застогнав Буянов і всі сьогоднішні процедури ледве не пішли «коту під хвіст». Але він лише побілів немов стіна, переборов душевний біль та розумом переміг емоції. – Встань, маленька, прошу... Ти невинна.

– Але ж я тобі збрехала! – плакала Кіра.

– Так. Заради мого ж блага. І я вчинив би так само. Йди до мене, – вже міг простягнути до неї руку Тимур.

Кіра обережно лягла на краєчок ліжка й пригорнулась до неймовірно дорого тіла. Такі солодкі відчуття наповнили зараз її наболілу душу, що вона закрила прекрасні смарагдові очі та попросила:

– Можна я ще трішки побуду так близенько? Це найкраще, що є у моєму житті: чути твоє серце, бути з тобою одним-цілим. Більшого я не бажаю. А потім, якщо проженеш - я зрозумію.

– Ти найбільший здобуток у моєму житті. Не дипломи та навіть не мої дурні діти, а ТИ. Благословенна мрія, котру подарував мені Господь для щастя й розради. Навіщо ж мені тебе проганяти? – відповів Тимур і сам з насолодою горнувся щокою до золотавої голівки, яка пахла медом і квітами.

Кіра не витримала й почала тихенько цілувати його чарівне обличчя те, за яким так гірко сумувала довгий і страшний місяць. Дуже обережно, спираючись на лікоть, вона пестила вустами його очі й шовкові брови та торкалась долоньками шиї й волосся... Тимур блаженствував від її ласки й розумів, що він повертається до нормального життя, бо відчував себе страшенно збудженим. Яке щастя, що деякі функції організму не постраждали! Йому важко було робити різкі рухи, тому Буянов попросив:

– Пташечко, поцілуй мене як раніше, – дівчина опустилась до його губ і вони злились давно забутим, найчарівнішим поцілунком та розтанули серед світів у своєму блаженстві... – Нікуди не відпущу. Ти моє найсолодше диво світу. А зараз прошу тебе: заблокуй стільцем двері.

– Коханий, ти здурів? Я не можу наражати тебе на таку небезпеку. І взагалі - це сором! Тут навколо крутяться тисячі людей, – почервоніла Кіра.

– Господи! Де ти взялась така сумлінна й сором’язлива? Добре, не треба. А спати будеш коло мене? Прошу: не йди у той куток. Мені спина не так болітиме, коли ти будеш усю ніч поруч, – хитрував досвідчений чоловік, а його очі просто випромінювали сяйво.

– Добре, я згодна. Але тільки на краєчку і лише тихенькі поцілунки. Може дійсно так ми скоріше переможемо твій біль? Я знаю, Тимурчику, наше кохання все на світі переможе! Ось тільки їжа вся захолола, – встала з його плеча Кіра й сумно подивилась на тумбочку.

– Та байдуже. Що там у тебе? Бо я голодний, наче звір, – посміхнувся Тимур і Кіра звично сіла на стільці, біля ліжка, та розстелила на грудях коханого чистий рушничок. Вона дбайливо годувала своє земне диво й отримувала наразі найбільшу насолоду, дивлячись, як він їсть. Вони грайливо посміхались і танули в очах одне одного. Ось це і є те саме: споріднення душ і тіл. Коли від шматочка, що з’їв твій найдорожчий на землі, відчуваєш насолоду.

А ще через місяць Тимура Буянова, спеціальним автомобілем, перевезли додому. Звісно, ходити він ще не міг та й не досяг поки особливих успіхів у поверненні до звичайного життя. Але його маленька колібрі була готова до будь-чого, тільки б Коханий знаходився поряд. Дякуючи все тій же адвокатській конторі «Корсун і син» та дивному багатому дядькові, що опікувався центральною лікарнею – Тимур отримав гарний сучасний візок. Він був багатофункціональним й тепер Тимур Анварович спускався у двір пандусом, яким раніше жартома бігав за Кірою.

Звісно це порівняння навіює сум, але головне, що ВОНИ були вдома і разом. Правда, гроші від продажу Кіриного будиночка, що так і не знадобились для операції – миттю розтанули на ліки. Та Буянови й тут не здалися. Вони обоє працювали тим, що в багатьох відсутнє... Головою! Кіра продовжила переклади українською й повернулась до блогерства. Не соромлячись, Буянови розповідали в мережі таким же постраждалим в аваріях людям, як вижити та не зламатись. Тимур Анварович допомагав студентам з курсовими та дипломними роботами. А студентка Буянова настирливо продовжувала своє заочне навчання і впевнено підходила до випускного року. Взагалі в боротьбі за нормальне життя час йде важко, але швидко. Найтяжчою видалась слизька зима. Та з першими променями весняного сонця просинається не тільки природа, а й до людей надходять нові сили.

Весь час працюючи над своїм тілом, в березні Тимур Буянов вперше зіп’явся на ще слабкі ноги. Але він мав намір нормально ходити й зупинити адвоката на шляху до цього бажання не могло нічого в світі. А головне, коли він дивився в ті вірні й закохані смарагдові очі – то забував про слабкість і біль та знав, що обов’язково танцюватиме з Нею...

П’яниця-каскадер кинув пити, бо відбував покарання на звичайній зоні. А в жіночій колонії сиділа, за свій «жарт» над колишнім чоловіком, Вікторія Буянова. Син Тимура та Вікторії не повернувся додому зі Сполученого Королівства, бо вже мав там свою родину. І Тимур Буянов по праву вважав себе дідусем маленького Кевіна. А Саманта, що була присутня на навчанні в Лондонському університеті права – тепер кваліфіковано перекладала з купки в купку кримінальні справи, що з'являлись в роботі контори «Корсун і син» та відповідала на дзвінки.

Одного яскравого травневого ранку сусіди висотки страшенно зраділи, бо побачили свого відомого пожильця, хоч і з палицею в руці, але під ручку з чарівною маленькою дружиною. Тимур ходив поки не дуже вправно, але ж ходив! І сьогодні, на своїх двох, він милувався високим весняним небом. Навколо все квітло й розносило такі неймовірно солодкі аромати, що серце саме рвалося з грудей та співало.

Наразі Тимур пригорнув до себе Кіру й піднесено сказав:

– З весною тебе, моя кохана колібрі! Ми пройшли вже такі тяжкі випробування, що доля просто зобов'язана надалі дарувати нам щастя та блаженство довгі роки. Хоча в найскрутніші хвилини, завдяки твоєму промінцеві у пітьмі, я б ні за що не здався.

– Тобто я можу розраховувати, мій коханий адвокате, на весняні квіти в подарунок? – жартувала Кіра, коли вони проходили повз їх знакове місце: сміттєві баки у дворі.

– Звісно можете, моя красуне! – притис дружину за плеченько Тимур. – Треба якось на річницю нашої зустрічі прикрасити їх. Уявляєш: люди виходять викинути сміття, а баки обвішані різноколірними кульками...

– Та ми можемо й не чекати до річниці, бо в нас з тобою вже свято, – дістала Кіра Буянова з кишені маленьку штучку, від якої втрачають розум багато чоловіків і жінок, коли побачать. Ось і Тимур Буянов зупинився десь в тому місці, де ЇЇ вперше зустрів та скрикнув від неймовірного щастя... Адже з крихітного віконця до них говорила Доля: «Тепер ви точно станете батьками!»

І вже нічого у світі не перешкодить цим двом, сильним духом, людям бути найщасливішими на землі!