Єва Басіста - Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста

Глава 7.2

Герман виходить із кімнати та тихо зачиняє за собою двері, що аж не чую, як вони клацають.

А я стою та подумки себе питаю:

- Це справді зі мною відбувається?

Та зі мною…

Сумно видихаю та повільно направляюся у сторону ванної кімнати. Вмикаю світло та заходжу до неї. Тут також інтер'єр пестить очі приємним - персикові стіни, велике дзеркало… Усе загалом стильно.

Далі обдивляюся приміщення - тут є все необхідне. Шампунь для всіх типів волосся, кондиціонер для локонів, гель для душу, нова зубна щітка… І це готували для мене.

Невже Германа не гризе совість, що йому треба одружитися зі мною? Так просто про все говорить, мов розмова йде про те, що… Ну не знаю з чим таким порівняти.

Чи це гроші так людей змінюють? Що ладні за них дупу чорта вранці та ввечері цілувати? Напевно, що так… Бо інакше не можу пояснити.

Але чому тоді я маю страждати? Що я такого зробила? Та нічого… Просто я донька бізнесмена… Навіть не врятувало, що позашлюбна. Хоча досі гудіти. Діти батьків не обирають.

Утім підкорюватися долі, а тим паче ЙОМУ, я не збираюся. Поки не знаю, що робитиму, але має бути вихід. Мабуть, я його поки не бачу.

Скидаю зі себе одяг, а там черга доходить до дуже неприємного. Капронові шкарпетки приліпилися намертво до ран на пальцях та п'ятках. І їх видирання ще та пекельна штука.

І тільки коли їх скинула з ніг, то до голови доперло, що можна було намочити водою та звільнитися від них не з таким болем.

Хоча й під час душу неприємно. Вода, потрапляючи на рани, викликає ще гірші відчуття, аніж коли звільняла ніжки від шкарпеток.

Але як не пекли ноги, то неабияк приємно стояти під теплою водою після того, як мерзла на вулиці, мов цуцик. Тому добрих п'ять хвилин переводжу воду, а коли вдосталь насолоджуюся, то вимикаю душ та загортаюся в бірюзовий халат. Він трішки великий, але це не біда, а також довгий – майже торкається підлоги.

Волосся загортаю у рушник, а коли той за хвилину вбирає зайву вологу, то стягую його та даю локонам сохнути самостійно.

Після цього виходжу з ванної й одразу натикаюся на Германа, який без піджака. Він сидить на ліжку та тримає в руках баночку, яку від нудьги крутить пальцями, а поряд лежать у прозорій упаковці ватні диски.

- Приніс антисептик, - повертає до мене голову та обдивляється. Якось незручно від його погляду. Так лупає, немов я гола. Але не без одягу. На мені халат. А під ним звісно, що нічого. То ж не стану білизну, в якій цілий день ходила на себе натягувати. Тоді у мене припадок станеться.

- Дякую, - підходжу до нього та обережно беру пляшечку, аби не торкнутися його, а після цього ватні диски. Також сідаю на ліжко, але на значній відстані від нього. Між нами десь метр.

Просочую ватний диск рідиною та нахиляюся до ніг. Як же все пече… Ще гірше, аніж коли скидала та від води. На язик падають нецензурні слова, які стримую. Я ж дівчинка. Не можна лихословити. Пам’ятаю, одного разу колись при мамі випадково сказала недобре словечко, бо сильно емоції переповнювали, то потім таку лекцію отримала, що до нині пам’ятаю.

- Нормально промивай, а не лякливо притуляй, - діє додатковим подразником Герман. Краще б зараз мовчав.

- Вистачить і цього, - відповідаю.

- Ні, - заперечує. - Оброби нормально. Ще не вистачало всіляких інфекцій.

- Нічого там не буде. У дитинстві до рани подорожник немитий прикладала та все добре було. Тому відчепися! - обертаюся до нього. - Загоїться, мов на собаці!

- І чого ти злишся?

- А подумай? - кидаю йому на зустріч таке запитання.

- Тоді давай я промию, - нехтує моїм питанням, а я дивуюся. Цікаве запропонував.

- Не чую, - продовжує він.

- Я не без рук - можу сама, - хмикаю.

- Ти робиш це абияк. Недбало ставишся до свого здоров'я, а мені таке не подобається.

- Нормально роблю. Чи ти ще будеш вчити мене, як голову мити?

- Не буду, але якщо дуже сильно попросиш, то можу тобі голову помити, - лунає спокійно його голос. - Давай сюди ноги.

- Нічого я тобі давати не стану, - протестую та наливаю на ватний диск більше антисептику та промиваю уже краще, щоб відчепився від мене зі своїми пропозиціями.

Протираю всі рани, зціпивши зуби, а коли закінчую, то запитую:

- Тепер ти задоволений?

Як він же мене дратує! Дивлюся на нього, а хочеться кинути тою баночкою йому в лоба.

- Так, а тепер ходімо, - встає та прямує до дверей під мій злісний погляд.

Я також здіймаюся та йду за ним, але перед цим одягаю новенькі хатні капці, які стояли біля ліжка.

За хвилину нас зустрічає велика столова з овальним столом посередині, де стоїть різна та якщо вірити запаху - дуже смачна їжа. Я відчуваю носом усі ці аромати. Від цього аж хочеться накинутися та втамувати голод, який ріже шлунок спазмами.

- Вино будеш? - цікавиться Герман, коли сідаємо за стіл. Знаходимося одне напроти одного.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍