Селена Рейні - Безхатько в подарунок, Селена Рейні

ГЛАВА 10

Наступного ранку, попри її заперечення, Павло приготував сніданок сам. Звичайною гречкою та яєчнею він пишався більше, аніж своїм мільйонним статком. На обід чоловік знову посмажив яйця, чим дуже розсмішив дівчину. Проте вона з вдячністю все з’їла. Доки вона обідала навпроти нього, він помітив, якими червоними стали її очі через втому.

Їй і справді потрібна була власна майстерня з хорошим освітленням. Інакше вона втратить зір ще до того, як вишиє свій квінтильйонний хрестик.

Коли стемніло настільки, що вишивати стало неможливо, дівчина перемістилася на кухню, щоб приготувати святкову вечерю.

– Я хочу допомогти, – запропонував.

– Можеш прибратися у хаті? Відро та швабра у коридорі за драбиною.

Прибирати було… дивно. Вдома у нього була хатня робітниця. А тут… віник, а не робот-порохотяг. І швабра дерев’яна, а не з мікрофіброю та системою віджиму. Коли він закінчив з прибиранням, то наносив води для балії. Христина саме вимішувала тісто.

– А принесеш мені варення? Краще смородинового. Воно темне і під капроновою кришкою.

– Звичайно, – відповів Христині й пішов у кімнату. – Мурза, – покликав кішку.

Але пухнаста красуня, побачивши, як Павло наближається до неї, злобно примружила очиська.

– Підводься, ледацюга, – сказав їй і взяв на руки. Мурза на його грудях навіть шикнула від невдоволення.

Разом вони зайшли у комору. Чоловік посадив кішку поряд. Підійшов до поличок, щоб знайти потрібне варення. Наблизив свічку до банок, щоб розгледіти кришку, про яку говорила Христина. Знайшов слоїк з темним вмістом, потягнув руку і закричав від жаху.

– Ааааа! – він так голосно заверещав, що банки тільки дивом не потріскали.

На нього витріщалася миша! Очиська блискучі, ніби від лихоманки. Хвіст тонкий, як голка. І зуби! Павло був впевнений, що миша роззявила рот, щоб відкусити йому палець.

Тоді ж здригнувся від ще однієї хвилі страху, бо його щось кольнуло у сідниці, ледь не стягнувши донизу прадідові спортивні штани разом з сімейними трусами. І навіть те, що його мозок пояснив укол у дупу, – це Мурза скористалася ним, як трампліном, щоб стрибнути на поличку, – не зарадило.

Вибігаючи з комори, у коридорі він наштовхнувся на Христину. На ходу підіймаючи її, заніс дівчину у кухню.

– Що? – обмацувала його голову, груди, руки. – Вдарився? Що? – схвильовано питала.

– Там миша! Миша! – ледь волочив язиком.

– Боже! – полегшено видихнула. – Я думала, що ти в льох провалився. А ти миші злякався? – турботливо запитала.

Чоловік закивав головою. І лише тепер зрозумів, наскільки смішний вигляд має. Тридцятирічний мужик злякався крихітної мишки.

– Я…, – хотів себе якось виправдати.

– Все гаразд, – погладила його по щоці теплою долонею, яка пахла ваніллю. – Мені вони теж не подобаються. Та й взагалі, мабуть, лише коти мишок люблять.

Страх минув. Але Павло з місця не рушив. Він навіть не дихав глибоко. Христина ніжно торкалася його шкіри й це було так приємно…

Двері з коридору рипнули й у кухню зайшла Мурза. Сіла біля грубки й почала задоволено вилизувати лапку.

– Здається, проблема вирішена, – кивнула на кицьку.

– З нами вона вечеряти не буде, – додав.

– Піду по варення, – усміхнулася дівчина і вийшла до комори. А Павло налив воду у каструлю, яка стояла на плиті.

 

Після водних процедур переодягнувся просто у кухні. Дякуючи прадіду, у Павла була на святкову ніч широка сорочка та штани, що підв’язувалися дерматиновим паском. Від краватки він відмовився.

Христина змінила домашній костюм на милу кофтинку та лосини, які тісно обтягували ніжки. Волосся вона скріпила на маківці й тепер світлі пасма красиво спадали на спину.

Нарешті відірвавши погляд від дівчини, Павло подивився на стіл. На ньому красувалася розкішна домоткана скатертина, з яскравим червоно-чорним орнаментом. Поверх стояли три свічки, кришталеві келихи та посуд з обідочками з квітів. А ще ваза з колосками пшениці.

– Допоможеш мені накрити на стіл? – запитала.

– Звичайно, – кивнув і пішов за нею у кухню.

А тоді почергово вони виносили страви. На основне Христина приготувала картоплю з квасолею у горщиках. Закускою служили пряні мариновані сливи та опеньки. Христина приготувала салат з вареного буряка і заправила його олією. Спеціально для Павла зробила салат з ріпи. Хліб закінчився, тому вона напекла пляцків на простому тісті. А на десерт був перекладанець зі смородиновим варенням та кутя з медом, маком та горіхами.

– Ти чарівниця! – захоплено вигукнув.

– Нічого особливого, – скромно повела плечима. – Пропоную розпочати святкування зараз.

– Я за! Мій сніданок та обід був дуже скромним, – додав.

Дівчина жарт оцінила. За вечерею вони розмовляли. Христина розповідала про те, якою бачить свою майстерню. А Павло запропонував їй, після повернення в місто, оглянути одне приміщення, яке здавалося в оренду поряд з місцем його роботи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍