Міла Мур - В обіймах монстра, Міла Мур

— Відкрий рота, — наказує і практично втискає мене у себе. Жодного міліметра вільного простору між нами, і мене це має лякати до божевілля, але відчуваю я зовсім не це. 

Мабуть, це адреналін не дає мені думати головою. Відчуваю, як внизу живота зав'язується тугий вузол, і бажання стулити ноги пробиває наче блискавка. Не можу цього зробити, тому що продовжую висіти на Дамірові. А от йому все подобається, особливо коли він пробирається долонею під мою мокру футболку і гладить спину. 

— Ні! — видихаю йому в губи й роблю чергову безуспішну спробу вирватися. 

— Ти все одно зробиш це, дівчинко. Тільки від тебе залежить, як це буде — добровільно чи проти твоєї волі. 

Ну, звісно, хто б сумнівався! Воронов готовий силою забрати у мене поцілунок. Добре, що він не розуміє, що я починаю щось відчувати. Оце буде посміховисько!

Я хочу того, хто викрав мене! 

— Відпусти! — вирішую пручатися до останнього, але зовсім не очікую того, що Дамір мене послухає. 

Всього мить — і я знову поринаю під воду. Черговий напад шаленого страху, а тоді Дамір хапає за руку, витягує і, обхопивши талію рукою, знову цілує. Без проблем проникає до мого рота і не дає віддихатись. 

Важко назвати поцілунком те, що він робить. Проникає язиком мало не до горла і тисне на мої уста з таким напором, наче намагається стерти їх в порошок. 

Я задихаюсь і не встигаю за ним. В якийсь момент розумію, що зупинити Воронова можна лише одним способом — відповісти на поцілунок, тому роблю це. 

Спочатку дуже невпевнено та обережно, але Дамір відчуває, що щось змінюється. На мить завмирає, а тоді підхоплює мій язик і виробляє з ним таке, що я повірити не можу у таку реальність. Він кусає мої вуста, обхоплює зубами мого язика і практично силою тягне до свого рота. 

Мене ще ніколи так не цілували, практично гвалтуючи орально. Якщо Дамір цілує так, то як він буде зі мною кохатися? 

— Досить! — видихаю йому в рота і починаю бити по плечах, коли повітря катастрофічно не вистачає. 

Дивно, але він зупиняється. Кілька секунд розглядає мене, а я — його. Дамір шалено сексуальний, і відмовити йому буде важко. Моє тіло вже відгукується на його “ласки”, а що буде далі? 

— Вилазь! — цідить роздратовано і піднімає мене вгору за талію. Хапаюсь руками за дерев'яну пристань і вилажу на неї. Все тіло тремтить, але не можу відвести погляду від Даміра. 

Він ставить руки на дошки, підтягується та опиняється поруч зі мною. Його мокра сорочка обліпила міцне тіло, і коли розглядаю його, голосно ковтаю слину. 

— Більше жодних прогулянок сюди! — цідить, підвівшись на ноги. Так і не скажеш, що ще хвилину тому ми цілувалися як навіжені. Дамір знову став мудаком. А може… він і був таким?

Нічого не відповідаю, тільки намагаюсь підвестись на ноги, але ті чомусь не слухаються. Дамір бачить це і не надто ніжно хапає мене за руку. Всього частка секунди — і я стою поруч з ним. 

Знову його погляд торкається моїх грудей, а я одразу ж схрещую на них руки. 

— Ходімо в будинок! — гиркає і першим йде стежкою назад. Мені нічого не залишається, як йти за ним. 

Я дуже сподіваюся, що Дамір не сприйме мою відповідь на поцілунок, як бажання чогось більшого. Якщо так, то сьогодні варто чекати його в гості. 

Від подібної думки повертається страх, а ще з'являється те саме відчуття, коли внизу живота наче вогонь розгорається. 

І що це означає? Я хочу цього чоловіка? Та ні! Бути цього не може! Він монстр і вбивця, а я — його жертва. Не варто про це забувати, коли наступного разу буду відповідати на його поцілунки…

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно