Хелена Хайд - Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд

Розділ 8. 2

Десь там, глибоко всередині мене, сиділа гарна, вихована дівчинка, яка розуміла, що читати чужі листи – це погано. Та й те, що Аркадій не зраджує мені з тією куртизанкою, я саме дізналася. Тому та дівчинка, я певна, щиро вагалася! Причому перебувала в іншій часовій площині, і її вагання, напевно, тривали тижні, місяці або навіть роки, у той час як для самої мене минула лише частка секунди, перш ніж я нервово витягла з конверта лист, списаний гарним, можна сказати, каліграфічним почерком. У який негайно жадібно вгризлася очима:

«Мій дорогоцінний, я, мабуть, ніколи не зможу пережити нашої розлуки і відчайдушно рахую дні до наступної зустрічі. Мені начхати на все, ти потрібен мені, і я рада усвідомлювати, що так само потрібна тобі.

Ти моє повітря.

Твої обійми та поцілунки — мабуть, єдине, що підтримує мене в цьому суворому світі. А наші пристрасні ночі тримають і не відпускають мою свідомість ні на мить. Навіть коли ти йдеш, по моїй шкірі продовжують пробігати мурашки, а тіло тремтить від яскравих спогадів про твої дотики! Кохаю. Кохаю.

Хоч батьки тепер, коли ти все втратив, ніколи не віддадуть мене за тебе, навіть якщо ти розлучишся... Знай, для мене це байдуже. Абсолютно неважливо, що в тебе нічого немає. Бо є ти. А ти, саме ти, найважливіше для мене.

З нетерпінням чекаю на твій візит. Моє ліжко без тебе таке холодне…»

Усередині все пожерло відчуття якоїсь порожнечі. Глибокою та всепоглинаючою. Хоча здавалося б, мені насправді варто було чогось такого чекати! Адже знала, що Аркадій одружився не з кохання, і ні я, ні Маргарита ніколи для нього нічого не означали. Ймовірно, зараз, коли подружній обов’язок більше не мав значення, він продовжував возитися з нав'язаною дружиною тільки тому, що йому совість не дозволяла виставити на вулицю матір своєї дитини, яка нічого не має.

Це було зрозуміло.

Але все одно серце заболіло.

Розуміючи, що ось-ось заплачу, я, не випускаючи листа, підійшла до ліжечка, де трохи неспокійно спав Клавік. І, ніби намагаючись ухопитися хоч за щось реальне, по-справжньому цінне для мене, ніжно торкнулася маленької світловолосої голівки. Такий теплий, такий рідний…

Підібгавши губи, я розігнулась і ще раз, зовсім випадково, подивилася на листа... І в ту ж секунду очі здивовано викотилися з орбіт. Тому що тепер не лише почерк, а й сам текст на аркуші був іншим:

«Насамперед я попереджаю тебе: збережи цього листа. На папір накладено незриму печатку, яка пропустить тебе в сховище, якщо ти все ж вирішиш туди пробратися.

А тепер по суті.

Мені вдалося з'ясувати, що Рада дійсно існує, ось тільки діє вона не потай від короля, а з ним на чолі. Тобто так, усе це дійсно з дозволу та схвалення його величності. А отже, і виганяючи тебе, він певно чудово знав, за що саме, а не просто був введений кимось в оману.

Тож вибач, але більше нічим тобі допомогти не можу. Останнє, що потрібно мені та моїй сім'ї — це вплутуватися в змову проти корони. Я зробив, що зміг, не накликаючи на них небезпеку, а далі вирішуй сам, чи треба воно вже тобі.

На цьому вважаю свій борг тобі сплаченим. Сподіваюся, з тобою все буде гаразд. Хай щастить».

Свята срака.

Стоп, що? Серйозно? Це взагалі що за хрінь я щойно прочитала?

Тепер ось навіть якось не знаю... А може, краще, щоб у нього все-таки коханка була?

Ні-ні, я, звичайно, сильно і щиро зраділа тому, що в Аркадія ніби справді немає якоїсь дівки на стороні. Ну, принаймні, прямих свідчень того, що таке можливо, мені на голову все ще не впало. Але думка: «У що мій чоловік взагалі вплутався?» ставала все більш лячною буквально з кожним днем.

Змова проти корони? Яка ще, до чортової матері, змова проти корони, і яким чином Арк виявився в неї втягнутий? Хоча, швидше за все, до безпосередньої змови справа не дійшла — інакше б його, замість немилості та переведення працювати за три копійки у варті, просто відправили б на ешафот. Але більш підозрілу, небезпечну і всіляко погану ситуацію мені важко було навіть уявити.

Здається, все, на що я тепер була здатна, це стояти статуєю посеред спальні, витріщаючись на треклятий лист... який до речі, знову набув вигляду солодкого любовного послання. Що, як не крути, було чудовим маскуванням. Причому досить жорстоким з поправкою на те, що надсилався лист одруженому чоловікові, який жив з дружиною в тісній квартирці. Без власного кабінету з масивним робочим столом, в ящику якого його можна було б сховати.

Тільки ось чому ж маскування злетіло?

Замислившись, я кинула погляд на Клавіка, який почав повертатися у ліжечку.

Цікаво, а чи не тому, що я доторкнулася до сина, тримаючи в руках листа? Якщо маскувальне заклинання було пов'язане з кров'ю Аркадія, то, можливо, після того, як одного разу завіса була ним знята, його син якось проявив справжнє послання?

З трансу мене вивів той самий Клавік, який почав потихеньку прокидатися, жалібно скиглячи — схоже, вакцина вже почала діяти та пішли побічні ефекти.

Схаменувшись, я квапливо склала листок паперу, сховала його назад у конверт і поклала назад у комод — так, ніби він і не випадав зовсім, а я його не помітила, поки міняла білизну. І беручи на руки малюка, що хникав, щиро порадувалася тому, що він своїм пробудженням обсмикнув мене швидше, ніж Аркадій повернувся додому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно