Ема Ноель - Моя зухвала, Ема Ноель

Глава 12

Три дні під замком. Три дні зачинена. Руслан приставив до мене дві рами, абсолютно безпристрасні й непробивні, від яких втекти було неможливо. Вони супроводжували мене до вбиральні й охороняли кімнату, приносили їжу й передавали все необхідне.

Руслан не з’являвся. Просто від мене втік. Не можу повірити, що вчинив зі мною так жорстоко. На мої дзвінки він не відповідає. А дзвонила я йому багато разів. Друзів у мене як таких немає, щоби допомогли втекти. Та і який дурень сюди полізе, якщо в Руслана на вході озброєна охорона.

Й ось він, вирішальний момент. Остання ніч у його будинку, тому що вранці я буду офіційно доросла й Руслан може зі спокійною совістю викинути мене на вулицю. Нехай прибере своїх церберів, і я сама піду.

Прокидаюся посеред ночі з відчуттям глибокої туги, з раптовим усвідомленням, що я більше його не побачу. Остання ніч під одним дахом, а я навіть не можу пробратися в спальню Руслана й подивитися на нього востаннє.

Піднімаюся з ліжка. Підходжу до дверей. Може вийде якось умовити охоронців? Не знаю, а раптом сьогодні удача мені посміхнеться? Не знаю, сонний стан на мене так вплинув, чи безмежна туга, але я відчиняю двері.

Я шалено скучила.

Відчиняю двері і з подивом розумію, що охорони немає. Здивовано вдивляюся в темний коридор і протираю очі. Дійсно, нікого немає. От і добре, отже, потрібно діяти. Навшпиньки підходжу до дверей Руслана… І раптом розумію, що я за час проживання в його будинку стільки разів пробиралася в його кімнату, і жодного разу він не приводив сюди жінку. Тільки одного разу з Мілою прийшов, і ту вигнав.

Чому він не приводить до свого дому подруг? Надає перевагу зустрічатися з ними на нейтральній території?

Він молодий, вродливий, багатий. Думаю, у нього від прихильниць відбою немає.

Гаразд, подумаю про це іншим разом.

Тихо відчиняю двері, прослизаю всередину й зачиняю. Вдивляюся в темряву.

А ще він завжди ночує вдома. Виходить, якщо Руслан із кимось і проводить час, то мало. Хоча, нічого дивного. Він багато працює. Треба б з’ясувати, чим він займається. Це єдине, що залишається для мене таємницею. Ні, я, звичайно, знаю, як і всі інші, що він успадкував найбільшу логістичну компанію і став найбажанішим нареченим у країні. Ще пів року тому перші сторінки всіх інтернет і паперових видань тільки про це й писали. Але хотілося б дізнатися більше, з’ясувати, у чому суть його роботи.

Крадуся до його ліжка. Опускаюся поруч навпочіпки, намагаючись розгледіти обличчя Руслана й помилуватися ним востаннє.

І розмістив він мене поруч зі своєю кімнатою, хоча будинок великий і гостьових тут повно. Для того, аби легше було доглядати за мною, або причина інша?

Сьогодні так темно, що я ледве можу розрізнити його обриси. Опускаюся на коліна, обережно кладу руки на ліжко, а голову на свої долоні. Слухаю його рівне дихання, дихаю його ароматом і стає ще сумніше. Чому він такий черствий? Чому не помічає, як сильно я його кохаю?

Я для нього лише нав’язаний обов’язок, проблема, інакше навіщо б він садив мене під замок? Замкнув у клітці й жодного разу не прийшов, тому що набридла. Я, звичайно, ще та скалка в дупі, але в мене для цього є вагомі причини.

Відчуваю легкий дотик до свого волосся і здригаюся.

Боже, він не спить! Він застукав мене біля свого ліжка посеред ночі!

Тільки бігти й заперечувати вже пізно. Не скажу ж, що переплутала кімнати.

Його рука зісковзує і знаходить мою. Він бере мою долоню, ніжно гладить пальцями, а потім раптом тягне мене до себе. Від несподіванки навіть не опираюся.

Руслан затягує мене до себе на ліжко, піднімає ковдру і вмощує мене поруч спиною до себе. Одну руку підкладає мені під голову й обіймає, накриваючи долонею моє плече. Друга ковзає по моїй талії, повільно, чуттєво долаючи кожен сантиметр.

Він притискає мене до себе, цілує шию, гучно вдихає мій запах. А мені здається, що я досі сплю. Руслан притискається до мене міцніше, повторюючи положення мого тіла і, здається, засинає. А я боюся поворухнутися, навіть дихати боюсь. Напевно, у напівдрімоті він прийняв мене за іншу, але щойно Руслан зрозуміє, що це я, розізлиться і зненавидить. Він і так мене недолюблює.

Але протягом кількох наступних хвилин зовсім нічого не відбувається. Руслан мирно дихає в мою потилицю, і я теж розслаблено видихаю. Нехай ця остання ніч залишить приємні спогади про його обійми й тепло його тіла поруч. А вранці — хай буде, що буде.

Я накриваю його руки своїми і влаштовуюся зручніше. Його обійми у відповідь на мої рухи стають ще міцнішими. У моїй голові літають метелики. По тілу розливається тепло. Спину обпікає жар його тіла. Посміхаючись, я засинаю.

Уперше поряд із ним, ось так.

І востаннє.

Прокидаюся з тривожним відчуттям, миттєво розуміючи де я знаходжуся й що мені тут бути не можна. Ми як заснули, у тому ж положенні і проспали до ранку. Обережно намагаюся прибрати руку Руслана зі своєї талії, але нічого не виходить. Його обійми, немов сталеві лещата, міцні і впевнені навіть уві сні.

Ще одна спроба звільнитися, і Руслан невдоволено щось буркоче. Він зараз прокинеться і зрозуміє, що я прокралася до його спальні, та ще й виявилася в його ліжку. Це жах. Але ж він не відпускає мене!

— Кудись зібралася? — чую хрипкий після сну голос Руслана позаду. Потім дотик його губ до мого волосся, гаряче дихання, що лоскоче шкіру голови. А я не дихаю і завмираю. — Не мовчи, — шепоче у вухо.

Мені здається, чи його голос схвильований? Він ще не зрозумів, що це я?

Мені стає дуже страшно й соромно. Ривком намагаюся звільнитися і вискочити з ліжка, але чоловік реагує миттєво і його хватка посилюється. Він утримує мене з дивовижною легкістю.

— Кіті, що знову не так? — розгублено запитує. Тільки я гублюся ще більше. Так він знає, що це я? — Чому ти знову намагаєшся втекти? — звучить наступне запитання.

Кілька секунд збираюся з думками, гадаючи, що йому відповісти й що робити далі. Руслан напевно марить, тож саме час повернути його в реальність.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍