Ема Ноель - Моя зухвала, Ема Ноель
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він усе ж таки торкається мого обличчя тильною стороною долоні. Ніжно проводить, пестячи шкіру. Хочеться притулитися до його руки міцніше, повною мірою насолодитися дотиком…
Але натомість я відсуваюся, ніби мені його дотики неприємні.
— Забирайся, — ціджу крізь зуби.
Руслан розстібає наручники, звільняючи мене. Піднімається і йде геть. Я б сказала, що тікає.
— Ненавиджу! — кричу йому вслід, коли чоловік зачиняє двері на замок. Зі злості кидаю подушку в бік дверей. Та з глухим звуком зустрічається з деревом і падає на підлогу.
А я повною мірою віддаюся стражданням про своє нерозділене кохання, сховавши обличчя в ковдру, щоби заглушити ридання.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя зухвала, Ема Ноель», після закриття браузера.
