Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Те загине –
Батькам на зміну прийдуть їх сини.
І так тривати буде ворожнеча,
Допоки буде Англія жива.

Л а н к а с т е р
Ви, Гастінгсе, боюсь, короткозорі,
Щоб прозрівати глибину часів.

В е с т м о р л е н д
Чи не готові, принце, сповістити
Свої думки відносно їх умов?

Л а н к а с т е р
По-моєму, всі пункти справедливі.
Я кров'ю королівською клянуся:
Не батько винен – винні царедворці,
Що наміри його перекрутили.
Та зловживанням покладемо край.
Тож чи не час війська нам розпустити,
Щоб розійшлись по графствах вояки?
На цьому місці, поміж таборами,
Ми привселюдно келихи наллємо,
Обіймемось і вип'ємо на знак
Відродження любові і довіри.

Входять с о л д а т и з вином і келихами.

А р х і є п і с к о п
На ваше слово покладаюсь я.

Л а н к а с т е р
(з келихом у руці)
Своїм словам не зраджував я досі.
П'ю за здоров'я ваше, отче мій.

Г а с т і н г с
(офіцерові)
До табору вертайтесь, капітане,
Зі звісткою відрадною про мир.
Нехай солдат розпустять по домівках
І виплатять утримання сповна.

Офіцер іде геть.

А р х і є п і с к о п
П'ю за здоров'я ваше, Вестморленде.

В е с т м о р л е н д
Тоді я п'ю за вас. Якби-то ваше
Преосвященство знало, скільки я
Доклав зусиль, щоб мир цей встановити,
Ви б вдвічі більше випили. Однак,
Вже дуже скоро почуття свої
Я зможу ще повніше показати.

А р х і є п і с к о п
Не маю жодних сумнівів.

В е с т м о р л е н д
Я радий.
Кузене Моубрею! П'ю за вас.

М о у б р е й
Доречно це: мені щось дуже сумно.

А р х і є п і с к о п
Печаль, як люди кажуть, до удачі,
Веселощі ж – прикмета до біди.

В е с т м о р л е н д
Тоді, кузене, підбадьортесь трохи,
Оскільки сум – прикмета до добра.

А р х і є п і с к о п
А я себе чудово почуваю.

М о у б р е й
Отож, тим гірше. Це поганий знак.

Радісні вигуки за сценою.

Л а н к а с т е р
Ви чуєте, як всі радіють миру?

М о у б р е й
Та більше би раділи перемозі.

А р х і є п і с к о п
Мир – це також важливе здобуття:
Немає переможених, до того ж
Обидва війська не зазнали втрат.

Л а н к а с т е р
Підіть розпорядіться, Вестморленде,
Щоб наше військо також розійшлось.

Вестморленд іде геть.
Хай перед нами, перш ніж розійтися,
Війська в колонах пройдуть урочисто,
Щоб разом оцінити ми могли,
Яку ми небезпеку відвернули,
Не розв'язавши безрозсудний бій.

А р х і є п і с к о п
Віддайте, лорде Гастінгсе, наказ.

Гастінгс іде геть.

Л а н к а с т е р
Цю ніч, я сподіваюся, мілорди,
Ми разом проведемо?

Повертається В е с т м о р л е н д.
Вестморленде,
Чому я руху в таборі не бачу?

В е с т м о р л е н д
Солдати не розходяться. Від вас
Чекають особистого наказу.

Л а н к а с т е р
Оце так дисципліна! Молодці!

Повертається Г а с т і н г с.
Г а с т і н г с
Вся армія розсіялась, мілорде.
Біжать, немов з уроків школярі,
Або воли, коли їх розпрягають.
Нема кого вести нам на парад.

В е с м о р л е н д
Ти, Гастінгсе, приніс чудову звістку.
За неї в нагороду я беру
Тебе під варту, Моубрея також.
І вас, архієпіскопе, на жаль.
Усі ви винні у державній зраді.

Їх оточують солдати і забирають у них зброю.

М о у б р е й
Чи не плямує честі ваш обман?

В е с т м о р л е н д
А заколот хіба вас не плямує?

А р х і є п і с к о п
Не соромно порушувати слово?

Л а н к а с т е р
Я слова вам ніколи не давав,
Лиш обіцяв спинити зловживання
У відповідь на скарги. І клянусь,
Що це зроблю; беру за свідка бога.
Чекає, підлі зрадники, на вас
Невідворотня, справедлива кара.
На себе ви візьміть провини частку
За те, що ви потрапили у пастку.
Начальники загонів і полків!
Переловіть усіх бунтівників
І відведіть призвідців боротьби
На плаху – ложе смерті і ганьби.

Ідуть геть.

СЦЕНА 3

Інша частина лісу.
Сурми. Бойові сутички.
Зустрічаються Ф а л ь с т а ф і К о л ь в і л ь.

Ф а л ь с т а ф. Ваше ім'я і звання, сер, та звідки ви родом?
К о л ь в і л ь. Я – дворянин, сер. Зовусь Кольвілем з Улоговини.
Ф а л ь с т а ф. Відмінно. Ваше ім'я Кольвіль, ви – дворянського звання і Улоговина – місце вашого народження. Боюсь, що на вас чекають зміни: кликатимуть вас Кольвілем, але звання ваше буде зрадник, а місце проживання – тюрма. Та оскільки вона – достатньо глибоке підземелля, то ви залишитеся Кольвілем з Улоговини.
К о л ь в і л ь. Ви часом не Джон Фальстаф, сер?
Ф а л ь с т а ф. Хто б я не був, я не гірший за нього. Ви здаєтеся, сер? Чи мені доведеться потіти з вашої вини? Тоді стережіться! Краплі мого поту стануть слізьми для ваших рідних, краще не змушуйте їх оплакувати себе.
К о л ь в і л ь. Я сподіваюсь, що ви – Джон Фальстаф, і тому я вам здаюся.
Ф а л ь с т а ф. Мені важко заперечувати це, оскільки мій живіт викриває мене. Якби не ця частина тіла, я міг би назватись вигаданим ім'ям. Але моє черево занадто відоме. Та ось і наш командувач.

Входять п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й, В е с т м о р л е н д, Б л е н т та інші.
Л а н к а с т е р
Порубано достатньо, Вестморленде.
Наказую погоню припинить.
Вестморленд іде геть.
Це ви, Фальстафе? Де були ви досі?
З'являєтесь, як тільки стихне бій.
Вас витівки подібні, присягаюсь,
До шибениці можуть довести.
Ф а л ь с т а ф. Було б дивно, якби це закінчилося інакше. Огуда й докори – звичайна нагорода за хоробрість. Що я – ластівка, стріла чи куля? Хіба я, літня людина, можу рухатися зі швидкістю думки? Я мчав сюди з превеликим поспі-хом, загнав більше ста вісімдесяти поштових коней, приїхав і, ще весь у пилюці, але виблискуючи своєю незаплямованою хоробрістю, взяв у полон сера Джона Кольвіля з Улоговини, безстрашного лицаря і небезпечного ворога. Природжена мужність його не врятувала. Тільки-но він побачив мене, як змушений був здатися. Тож я можу сказати разом з відомим римлянином: "Прийшов, побачив, переміг."
Л а н к а с т е р. Це було швидше чемністю з його боку, ніж вашою заслугою.
Ф а л ь с т а ф. Не знаю. Ось він, я передаю його вам і прошу вашу милість записати це поруч з іншими подвигами цього дня. А то мені доведеться видати про це окрему баладу з Кольвілем на обкладинці, який цілує мої ноги. Якщо ви змусите мене до цього, то клянуся словом дворянина, ваша слава потьмяніє, як позолочений мідний гріш, перед моєю, і на чистому небі слави я засяю над вами, як повний місяць, що затьмарює зорі, які в порівнянні з ним здаються голівками від шпильок. Тож віддайте мені належне: доблесть заслуговує на піднесення.
Л а н к а с т е р. Твоя доблесть занадто важка, щоб піднестися.
Ф а л ь с т а ф. То хай вона засяє.
Л а н к а с т е р. Твоя доблесть надто мутна, щоб сяяти.
Ф а л ь с т а ф. Робіть із нею, що заманеться, називайте як завгодно, тільки б це було мені на користь.
Л а н к а с т е р
Ти – Кольвіль?
К о л ь в і л ь
Так, мілорде.
Л а н к а с т е р
Я дізнався
Про те, що ти – відомий бунтівник.

Ф а л ь с т а ф
Та вірний син вітчизни у полон
Узяв його.
К о л ь в і л ь
Мілорде, я такий же,
Як ті, що привели мене сюди.
Коли б я керував моїм начальством,
Дорожче б ми тоді дістались вам.
Ф а л ь с т а ф. Не знаю, за скільки вони продали себе. Але ти, добродію, від-дався мені задарма, за що я тобі щиро вдячний.

Повертається В е с т м о р л е н д.

Л а н к а с т е р
Спинили переслідування?

В е с т м о р л е н д
Так,
Я зайву різанину припинив.

Л а н к а с т е р
Відправте, Бленте, Кольвіля та інших,
Приставивши надійний караул,
До Йорка, де на них чекає страта.

Блент із Кольвілем та іншими арештантами ідуть геть.
Рушаймо до Вестмінстера мерщій.
Я чув, що батько небезпечно хворий.
Хай сил йому додасть щаслива звістка,
З якою ви, кузене, мчіть вперед,
А я із військом рушу вслід за вами.

Ф а л ь с т а ф
Прошу уклінно дозволу, мілорде,
Мені вертатись через Глостершир.
А ще у повідомленнях про успіх
Прошу й про мене вставить кілька слів.

Л а н к а с т е р
Про вас я відгукнуся значно краще,
Ніж справді заслуговуєте ви.

Всі, крім Фальстафа, ідуть геть.
Ф а л ь с т а ф. Добре, якби тобі на це вистачило розуму; розум кращий за герцогський титул. Присягаюсь, що цей розсудливий хлопчисько не любить мене. Ніхто не бачив, щоб він колись сміявся. І не дивно, бо він не п'є вина. Із таких зразкових хлопчиків не буває нічого путящого. Вода і риба викликають у них недокрів'я. В шлюбі вони народжують лише дівчат. Вони переважно – дурні і боягузи, якими були б і ми, якби не збуджували себе міцними напоями. Гарний херес має подвійну дію: по-перше, б'є у голову і вибиває із мозку мокроту дурості, тупості й похмурості, робить його метким, сприйнятливим, ви-гадливим, повним яскравих, полум'яних, грайливих образів, які, переходячи в горлянку і народжуючись на язиці, стають влучними дотепами. Друга дія хоро-шого хересу полягає в тому, що він гріє кров. Вона спочатку холодна і нерухли-ва, через це й печінка бліда, майже біла, що завжди служить доказом і ознакою слабкого духу і тупості; але херес розігріває кров і розганяє її по кінцівках. Херес розцвічує обличчя, і воно, мов сигнальний вогонь, кличе до зброї решту сил маленького королівства, і тоді всі дрібні життєві загони і маленькі духи оточують свого капітана – серце, і воно, підтримане таким почетом, здійснює подвиги хоробрості, – і все це від хересу. Так що військове мистецтво – ніщо без хересу і ученість – золотий скарб, який охороняє диявол, доки херес не пустить її в хід. Якщо принц Генріх хоробрий, то саме тому. Холодну кров, успадковану від батька, ніби виснажену, безплідну землю, він розчистив, зорав і угноїв тим, що шляхетно прийняв великий запас плодоносного хересу. Ось чому він такий гарячий і хоробрий. Якби у мене була тисяча синів, то перше, що я втокмачив би їм з дитинства, була б відраза до води і пристрасть до хересу.
Входить Б а р д о л ь ф.
Що скажеш, Бардольфе?
Б а р д о л ь ф. Військо розпущене, всі розходяться.
Ф а л ь с т а ф. Ну, і бог з ним! Я поїду через Глостершир і там відвідаю Ро-берта Шеллоу, есквайра. Я вже мав нагоду розім'яти його, наче віск поміж пальцями, і тепер буду запечатувати ним листи. Ходімо.

Ідуть геть.

СЦЕНА 4

Вестмінстер. Кімната у палаці, яку називають Єрусалимом.
Входять к о р о л ь, принци Т о м а с К л а р е н с і Г е м ф р і Г л о с т е р,
граф У о р і к та інші.

К о р о л ь
Якщо нам бог дарує перемогу
Над смутою невчасною, яка
Під нашими дверми стікає кров'ю,
То ми поведемо юнацтво наше
За море до високої мети.
Війська і флот готові.