Маркіз де Сад - Будуарна філософія

які вони, чоловіки, моя любонько! Вони й дивитись на нас не хочуть, коли їхню хіть вдоволено; з почуття знемоги народжується почуття відрази, а відраза переходить у зневагу.

ДОЛЬМАНСЕ (холодно). О, як ви мене образили, жінко божественної краси! (Обіймає і ту, і ту). Вас обох створено для поклоніння, байдуже, в якому стані перебуває чоловік, котрий вами милується.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Зрештою, утішся, моя Ежені; якщо вони привласнили собі право нехтувати нас, тому що вони вже вдоволені то чи не володіємо ми схожим правом зневажати їх, коли вони не вміють удовольнити нас, як нам хочеться. Скажімо, Тіберій страхував на Капрі тих, хто служив його пристрастям,[5] але й Зінгва, африканська цариця, теж наказувала вбивати своїх коханців.[6]

ДОЛЬМАНСЕ. До таких надуживань, зрештою, цілком поясненних, ніколи не повинні вдаватися люди нашого кола. «Вовки вовків не їдять», — каже приказка, і при всій своїй простоті вона справедлива Не бійтеся мене, мої любі подруги, я не здатний на такі жорстокі вчинки. Не виключено, що я навчу вас творити зло, але сам ніколи не зроблю вам нічого поганого.

ЕЖЕНІ. Ой, ні, моя люба, я за Дольмансе ручаюся: ніколи він не стане зловживати правами, які ми самі йому надали. Воно ж видно, що йому притаманна порядність пройдисвіта — а це порядність найнадійніша. Але нагадаймо професорові про його принципи і, поки ми достатньо збуджені, вернімося, я вас прошу, до великого задуму, який запалив наші серця.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Отакої, мала шельмо, то ти досі про це думаєш? А я гадала, що то в тебе лише на мить зашумувало в голові.

ЕЖЕНІ. Це щире прагнення, яке давно визріло в моєму серці, і я не знатиму радості, аж поки його не здійсню.

ПАНІ ДЕ СЕНТ АНЖ. О, гаразд, гаразд! Змилуйся над нею — згадай, що вона твоя мати.

ЕЖЕНІ. Чудове звання!

ДОЛЬМАНСЕ. Дівчина має рацію — хіба ця мати думала про неї, коли народжувала її на світ? Мерзотниця просто трахалася, бо знаходила в цьому втіху, але про те, що внаслідок таких розваг у неї з'явиться дитина, вона й духом не помишляла. Хай Ежені робить, як їй заманеться. Надамо їй цілковиту волю і вдовольнімося тим, що наперед забезпечимо її виправдальним документом, підтвердивши: хоч би до яких крайнощів дійшла вона в цьому напрямку, вона ніколи не буде винна в жодному злочині.

ЕЖЕНІ. Вона мені ненависна, вона мені бридка, тисяча причин виправдовують мою зневагу. Я повинна забрати в неї життя, хоч би чого це мені коштувало!

ДОЛЬМАНСЕ. Ну, гаразд, якщо твоя рішучість незламна, ти доб'єшся свого, Ежені, присягаюся, що доб'єшся. Але дозволь дати тобі кілька порад — вони згодяться тобі перед тим, як ти візьмешся за діло. Ніколи нікому не розкривай своєї таємниці, моя люба, й обов'язково дій сама-одна. Нема нічого небезпечнішого, аніж спільники; не довіряймо навіть людям, які начебто завжди були прихильні до нас. «Треба або не брати спільників, — казав Маккіавеллі, — або позбуватися тих, які нам прислужилися». І це ще не все: щоб успішно здійснити задум, який ти плекаєш, Ежені, ти повинна прикидатися. Перш ніж віддати свою жертву на заклання, підберися до неї якомога ближче; вдай, ніби ти її жалієш або хочеш утішити; підлещуйся до неї, розділи її тривоги, поклянися їй у палкій прихильності; навіть більше — переконай її. що ти її палко любиш, у таких випадках брехня ніколи не зашкодить. Нерон голубив Агриппіну навіть на човні, який мав піти з нею на дно; наслідуй цей приклад, застосуй усю підступність, усю оману, які здатен запропонувати тобі твій розум У всіх випадках життя жінки не можуть обходитися без брехні, але особливо вони її потребують тоді, коли хочуть видаватися правдивими й щирими.

ЕЖЕНІ. Не сумнівайтеся, що я засвою цю науку і запроваджу її в життя. Але прощу вас, розтлумачте мені детальніше, чому радите ви жінкам завжди прикидатися і вдаватися до фальші? То ви певні, що світське життя вимагає від них поводитися саме так і не інакше?

ДОЛЬМАНСЕ. Річ у тім, що я просто не знаю іншого способу поведінки, який давав би змогу чогось досягти в суспільстві. Ніхто на світі не живе правдою — ось очевидна істина, яка підтверджує, що людина просто змушена жити брехнею. Тож і скажіть мені після цього, чи можливо, щоб людина правдива й щира не зазнала краху, не з власної охоти живучи в середовищі брехунів? Але припустімо, що доброчесність і справді — як то нас переконують — цінується в громадському житті. В такому разі як не прикидатися тому, хто не обдарований ні нею, ні силою волі, ні владою — а таких людей, погодьтеся на світі багато — як, повторюю, не прикидатися такій особі, аби в свою чергу, відхопити якусь частку життєвого успіху, що його виривають у неї з рук конкуренти? І якщо міркувати розважливо, то чого насправді треба людині суспільній — бути доброчесною чи створювати видимість доброчесності? Можна не сумніватися, що такої видимості цілком досить; вміючи добре прикидатися, ти зможеш домогтися всього, чого тобі треба. Крутячись серед людей, ми тільки ледь торкаємося їх, то чи нам не досить їхньої оболонки? До того ж ми повинні зрозуміти, що застосування чеснот дає користь лише тим, хто їх застосовує, інші добувають собі з цього так мало зиску, що хай навіть наш ближній і видається людиною доброчесною, нам, по суті, однаковісінько, доброчесний він насправді чи тільки таким прикидається. Зате облуда майже завжди дає змогу домогтися певного успіху; той, хто успішно користується нею, має незаперечну перевагу над партнером, який вступає з ним у ділові або інші стосунки — засліпивши співрозмовника своїм облудним «я», він легко переконує його в чому завгодно і швидко досягає своєї мети. Ну а якби я й помітив, що мене одурили, я передусім звинуватив би в цьому самого себе, і мій спокусник почуватиме себе тим упевненіше, що з гордості я ніколи