Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

був, тож гнів не завадив побачити сенс у словах Ендера. Проте він не міг одразу заспокоїтися.

— Допоки ти в Армії Саламандр, підкорятимешся мені!

— Якщо ти заважатимеш моїй Грі Уяви, я зроблю так, що тебе відправлять на кригу.

Зрозуміло, це не було правдою. А втім, виглядало цілком можливим. Звичайно, якби Ендер наробив галасу, спроби Бонзо завадити його Грі Уяви могли б вилитися у позбавлення його командирства. А ще офіцери, напевне, побачили щось у Ендері, якщо підвищили його. Імовірно, Ендер мав уплив серед учителів і міг когось послати на кригу.

— Поганець, — мовив Бонзо.

— Не моя провина, що перед усіма ти дав мені той наказ, — відказав Ендер. — Та якщо хочеш, я зроблю вигляд, ніби твоя взяла, а завтра ти зможеш сказати, що передумав.

— Не розповідай, що і як мені робити.

— Не хочу, аби хлопці думали, що ти злякався. Інакше не зможеш ними командувати.

Саме за доброту Бонзо й ненавидів Ендера. Виглядало так, ніби Ендер робив йому послугу, дарував йому право командувати. Бонзо бісився, та виходу не мав. Вибору не залишилося жодного. Бонзо навіть не спало на думку, що, віддавши безглуздий наказ, він сам собі нашкодив. Зараз він усвідомлював єдине: Ендер його переміг, а потім іще своєю великодушністю витовк носом.

— Колись я тобі віддячу, — мовив загрозливо Бонзо.

— Може, й так, — знизав плечима Ендер.

Пролунав дзвінок відбою. Засмучений Ендер повернувся до своєї кімнати. Розбитий. Розгніваний. Хлопці зробили однозначний висновок.

Із самого ранку, щойно Ендер зібрався на сніданок, Бонзо зупинив його й промовив голосно, щоб усі почули.

— Я передумав, дурнику. Може, заняття з початківцями тебе чомусь навчать, і я зможу тебе обміняти. Аби пошвидше тебе здихатися.

— Дякую, — відповів Ендер.

— Будь ласочка, — прошепотів Бонзо. — Сподіваюся, тебе заморозять.

Ендер лише вдячно всміхнувся і вийшов. Він знову практикувався з Петрою після сніданку. По обіді спостерігав за муштрою Бонзо та вираховував можливості розбити його армію. Протягом вільних ігор Ендер, Алай та інші працювали до знесилення. «Я зможу, — лежачи в ліжку, думав Ендер, — я витримаю». Його м’язи судомило й крутило.

За чотири дні Армія Саламандр пішла в бій. Ендер слідував за справжніми солдатами, поки ті коридором бігли підтюпцем до бійцівської кімнати. Уздовж стін виднілися дві стрічки: зелено-зелено-коричнева Армії Саламандр і чорна-біло-чорна Кондорів. Коли вони дісталися місця, де зазвичай розташовувалася кімната для битв, коридор розділився: зелено-зелено-коричневі опинилися ліворуч, а чорно-біло-чорні — праворуч. Розвернувшись праворуч, армії зупинилися перед суцільною стіною.

Взводи розформовувалися у тиші. Ендер залишався позаду. Бонзо давав накази.

— А — відштовхується й піднімається вгору. Б — ліворуч, В — праворуч, Г — униз. — Побачивши, що взвод ладен слідувати інструкціям, додав: — А ти, дурнику, чекай чотири хвилини, й тоді заходь у самісінькі двері. Навіть не знімай бластера.

Ендер кивнув. Раптом стіна за Бонзо стала прозорою, навіть не стіна, а силове поле. Бійцівська кімната також виглядала інакше. Громіздкі коричневі коробки, підчеплені просто в повітрі, частково затуляли собою вид. Такі умови солдати називали «зірками». Вони розташовувалися, здавалося, довільно. Бонзо ніби було байдуже, де саме вони висіли.

Імовірно, солдати були в курсі, як вправлятися із зірками.

Сидячи й спостерігаючи з коридору, Ендер швидко зрозумів, що солдати не знали, що робити з зірками. Вони не тямили, як приземлятися м’яко на одну й прикриватися нею, а це було тактикою позиції атаки ворога на зірці. Вони взагалі не знали, які саме зірки важливі. Продовжували нападати на них, замість того щоби застосувати ковзання по стінах для отримання кращого положення.

Інший командир успішно використовував відсутність стратегії Бонзо на свою користь. Армія Кондорів провокувала Армію Саламандр на виснажливі для них напади. Для атаки на наступній зірці залишалося все менше незаморожених солдатів. За п’ять чи шість хвилин стало абсолютно зрозуміло, що самим атакуванням Армія Саламандр ворогів не переможе.

Ендер зробив крок у ворота. Він плив трішки нижче. У бійцівських кімнатах, де він практикувався, двері завжди розташовувалися на одному рівні з підлогою. Для реальних битв двері містилися посередині, на однаковій відстані від стелі й підлоги.

Він відчув різку зміну положення, наче в човнику. Що було знизу — здійнялося догори, те саме — зі сторонами. При нульовій силі тяжіння не було сенсу орієнтуватися на положення в коридорі. Дивлячись на ідеально квадратні двері, неможливо точно визначити, де верх. Та це було байдуже. Зараз Ендер віднайшов орієнтацію, яка мала сенс. Ворота ворога перебували внизу. Об’єкт гри мав упасти в напрямку домівки ворога.

Ендер робив рухи, які орієнтували його в новому напрямку. Замість того щоби випростатися, повністю показавшись ворогу, він ногами вказав на ворога й став набагато меншою мішенню. Та хтось його помітив. Усе ж він плив без усякої мети, у відкритому просторі. Інстинктивно він підігнув під себе ноги. Тієї ж миті його засвітили, й ноги костюму застигли в такій позі. Руки залишалися незамороженими, адже за відсутності удару в випростане тіло застигали лише кінцівки, у які вистрелили. Ендер зрозумів, що якби він не показав ноги ворогові, удар дістався б його тілу. Тоді його було б поранено.

Оскільки Бонзо наказав йому не витягати зброю, Ендер не рухав головою й руками, ніби й вони заморожені, а просто продовжував пливти. Ворог ігнорував його, зосередивши увагу на солдатах, які в них стріляли. Битва була важкою. З меншою чисельністю, Армія Саламандр, однак, не бажала здаватися. Бій розпався на низку відокремлених стрілянин. Дисципліна Бонзо тепер виправдалася, адже кожен заморожений із Саламандр брав із собою принаймні одного ворога. Ніхто не тікав і не панікував, усі спокійно цілилися.

Петра була на висоті. Армія Кондорів помітила це й докладала неймовірних зусиль, аби її заморозити. Спочатку вони поцілили в руку, заморозивши її. Потік прокльонів спинився лише тоді, коли її заморозили повністю, а на щелепу наліз шолом. За кілька хвилин усе скінчилося. Армія Саламандр уже не пручалася.

Не без задоволення Ендер помітив, що Кондори спромоглися зібрати мінімальну кількість солдатів, щоби відкрити ворота до перемоги, — п’ять. Четверо з них торкнулися шоломів на освітлених крапках чотирьох кутів дверей Саламандр, п’ятий плив силовим полем. На цьому гра закінчилася. Вогні засвітилися своїм звичним яскравим світлом, з учительських дверей вийшов Андерсон.

«Коли ворог підійшов до воріт, — думав Ендер, — я міг дістати бластер. Міг би вистрелити в одного, і їх стало б недостатньо. Ми могли б перемогти. Кондори нізащо не виграли б, якби четверо не торкнулися чотирьох кутів, а п’ятий не пройшов крізь ворота. Бонзо, йолопе, я міг би врятувати тебе від