Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

На ранок понеділка стан Віктора незрівнянно покращився. Майже прийшов до норми. Вирушив до лабораторії. Там на нього вийшов Алек. Поцікавився самопочуттям, побажав не нервувати і поберегтись. Сказав, що вчора вони з Ольгою цілком самостійно з усім упорались, тож у його домашніх послугах сьогодні-завтра потреби немає.

— Ну, хоч би так, — подумав Віктор. — Упоралися... Мабуть, присунули холодильник до ліжка й безтурботно проводять час. Гуляй, тільки пильнуй за диханням! Після доведеться замовити прибирання, — усміхнувся він про себе.

Тим часом Галина, в очікуванні на Олексія, готувала десять керамічних тиглів для наступного етапу. Вона вкривала їхню внутрішню поверхню силіконом зі спрея, висушувала в муфельній пічці й повторювала процедуру кілька разів.

Олексій не забарився. Настрій у нього був піднесений, а внутрішнє відчуття — як перед стрибком із трампліна. Рівно о десятій вони втрьох застигли біля прозорої вакуумної камери, оснащеної маніпуляторами і шлюзами з усіх чотирьох боків.

Олексію належало за допомогою мініатюрної плазмової горілки попередньо прогріти розміщені в камері тиглі, а потім розплавити в них по черзі всі компоненти лібрезію і підтримувати рідкий стан суміші в процесі вводу в неї й витримки "мікрів".  Віктор  мав ввести до розплаву  желатинові капсули зі ста тисячами "мікрів" кожна. Завданням Галини було перемістити маніпулятором розжарені тиглі з сумішшю до запрограмованої електропечі з метою її подальшого поступового охолодження продовж чотирьох годин. Після охолодження композиції до нормальної температури, зміст кожного тигля треба було подрібнити "крупорушкою" на частинки розміром до пів-міліметра, розфасувати по формочках подібно кубикам льоду й залити желатином. Олексій порахував, що в результаті процесу подрібнення втрати композиції не перевищать погоджені Алеком п’ять відсотків. Ціна питання – один мільйон доларів. Звісно, весь процес виготовлення лабораторної партії продукції можна було б повністю автоматизувати. Та це потребувало б, як мінімум, подвоїти капіталовкладення в проєкт. Тому з врахуванням комерційного ризику, вирішили обмежитись наявними можливостями.

Так о п’ятій годині п’ятдесят п’ять хвилин після полудня в південній Арізоні, в містечку Седон, народилося ціле плем’я гомункулів об’єднаних в лібрезії. Носій цивілізації електронних "мурашок". Може "Бомба" в безпечній упаковці", а може "Пшик" в желатині". Його подальша доля цілком залежала від вдалого "вкиду" Алеком інформації про досягнутий технологічний прорив, про віднайдений шлях до позаземного щастя і ступеня віри людства в чудеса. Тим не менше, очі наших героїв випромінювали відчуття гордого спокою за зроблене з домішкою приємної втоми.