Rada Lia - Мій ніжний звір, Rada Lia

Розділ 13

— Негайно вимітайся з мого ліжка! — продовжувала верещати Орися. — Ти мене напоїв, а потім скористався!

— Навіщо це мені? — витріщився на неї Ярослав, прикриваючи своє причинне місце улюбленою подушкою Орисі. 

Дівчина не слухала. Вона почала бити його кулаками й виштовхувати з кімнати. Врешті їй це вдалося. 

— Віддай сюди, — гаркнула вона й вихопила подушку в чоловіка.

Ошелешений і спантеличений Ярослав стояв посеред коридору й витріщався на двері, які щойно з гуркотом зачинилися прямісінько перед його носом.

“Що вчора відбувалося?” — він наморщив лоба, намагаючись згадати. Спогади приходили малесенькими фрагментами й не в'язалися між собою, наче пошматована на сотні частин сукня, яку вже не зібрати до купи.

У цей момент двері знову відчинилися й у хлопця полетіла та сама подушка, якою 5 хв тому він прикривався.

— Мені це більше не потрібно, — з відразою прошипіла дівчина й знову грюкнула дверима. Почулося клацання замка. 

— Мені шкода! — навіщось вигукнув чоловік й попрямував до своєї кімнати.

Та це ще не всі незручності, з якими стикнувся Ярослав сьогодні. Коли він спускався східцями на перший поверх, несподівано відчинилися вхідні двері й на порозі з’явилася Соломія Дмитрівна разом із двома своїми подругами. Побачивши чоловіка онуки в чому мати народила, бабуся відкрила рота, щоб щось сказати. Але їй на думку нічого не спало. Тому вона закрила його знову й повернулася до гостей:

— Ларисо, Галю — сказала вона з кам'яним обличчям, — прошу до вітальні, — й швидко попрямувала, показуючи дорогу. Ті ж спочатку витріщилися на Ярослава, а потім посміюючись відвели погляд й швидко щезли у нетрях будинку.

— О, Боже, — у відчаї прошепотів Ярослав, — це ж що вони всі про мене тепер думатимуть. 

Він почервонів, наче рак й навіть його вуха налилися фарбою. Прикрившись знову подушкою, не знати навіщо, адже всі вже все побачили, він підтюпцем побіг до своєї кімнати.

 

На вечерю спустилися всі. Орися прийшла, бо не хотіла, щоб бабуся щось запідозрила. З іншого боку вона провела ніч зі своїм чоловіком, тож ніби як Соломія Дмитрівна й не мала онуку за це осуджувати.

Ярослав спустився у вітальню, збираючись перепросити у бабусі за те, що довелося побачити їй та її подругам. Однак в душі він сподівався, що вона не прийде на вечерю, бо поняття не мав, як поводитися в даній ситуації.

Соломія Дмитрівна ж спустилася з цікавості. Її довгий вік і величезний життєвий досвід дозволяв їй не втрачати свідомість від вигляду голого чоловіка. Але було цікаво, що ж сталося. “Дивно, — думала вона, — вони ж минулого разу обговорювали, що їх шлюб фіктивний. Невже щось з того часу змінилося?”. Жінка блаженно посміхнулася. Вона сподівалася, що змінилося, бо Ярослав їй подобався, на відміну від жадібного падлюки Павла. 

— А що сьогодні нам приготувала тьотя Маша? — із вдаваною цікавістю вигукнула Орися й потягнулася до каструлі з голубцями.

— Так, справді цікаво, — промовив Ярослав, однак очей не підіймав, втупившись у порожню тарілку.

Дивлячись на них, бабуся подумки реготала.

— Ти знаєш, — вона звернулася до Ярослава, коли в кожного присутнього було вже як мінімум по одному голубцю в тарілці, — ти дуже сподобався моїм подругам.

Почувши це, Ярослав закашлявся:

— Я, — намагався відповісти, червоніючи, — прошу вибачення, Соломіє Дмитрівно. Я не знав, що ви прийдете, та ще й не сама.

— Це я прошу вибачення, — спокійно відповіла стара, роздивляючись його своїм розумним поглядом, в глибині якого стрибали бісики, — це твій дім і я мала попередити, що будуть гості.

Орися тим часом колупалася виделкою в салаті, відкладаючи окремо горох, цибулю й буряк:

— Терпіти не можу буряк, — буркнула собі під носа.

— Орися, буряк корисний для твого здоров'я, — категорично промовила Соломія Дмитрівна, вмить відволікаючись від Ярослава, — ти он і так, як бліда поганка.

Орися і Ярослав одночасно зітхнули. Вони обмінялися ніяковими поглядами й знову повернулися до своїх тарілок.

— Хм, — мугикнула собі під носа бабуся після вечері, коли залишилася сама у вітальні, — а тут є над чим попрацювати. Не все так безнадійно як я думала.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍