Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

Якщо б хтось сказав їй кілька місяців тому, що вона опиниться в такій ситуації, вона б не повірила. Але ось вона сидить у цій кімнаті, зігріта не тільки чаем, а й його присутністю. І кожен раз, коли він дивиться на неї так, як дивився вчора, їй важче втримувати дистанцію.

Мобільний телефон, що лежав поруч, несподівано загудів. Сандра підняла погляд і побачила ім’я Дмитра на екрані. Зітхнувши, вона відповіла.

— Привіт, Дмитре.

— Привіт, Сандро. Як ти? — його голос був спокійним і м’яким, в ньому не було нервової напруги, як у Артема.

— Все добре. Просто думала про дещо, — сказала вона, намагаючись приховати той тягар, що відчувала на серці.

— Я зрозумів. Я тільки що закінчив важку зустріч, і хотів запропонувати тобі трохи відпочити. Як ти на рахунок того, щоб приїхати на вихідні? Я забронював один з моїх улюблених курортів. Можна провести час разом, без метушні та шуму.

Сандра відклала чашку, задумавшись. Дмитро був інший. Його серйозність, прагматичність і відданість викликали повагу, але вона завжди тримала певну дистанцію. Вона знала, що він був прив’язаний до неї, і хоч і не підозрював, що вона відчуває до нього, вона намагалася не порушувати рівноваги між ними. Але зараз, коли Артем був на кожному кроці, Дмитро здавався оазисом спокою.

— Це звучить чудово, — відповіла вона після короткої паузи. — Я подумаю і скажу тобі.

— Чекаю твого рішення, — сказав Дмитро, і в його голосі було що-то таке, що змушувало її почуватися безпечно. — Бувай.

Коли дзвінок завершився, Сандра знову занурилася у свої роздуми. Дмитро був для неї як тихий прибій, що розбивається об берег, і хоча вона завжди цінувала це спокійне і стабільне ставлення, вона не могла зрозуміти, чи були між ними тільки дружні стосунки, чи більше. І навіть якщо вони могли стати чимось більшим, чи могла вона довірити свої почуття йому?

Тим часом, двері в її кімнату тихо відкрилися. Вона підняла погляд і побачила Артема, що стояв у дверях, спостерігаючи за нею своїми темними очима.

— Ти знову наодинці? — його голос звучав трохи різко, але він це сказав так, ніби йому не вистачало її присутності.

— Я люблю бувати на самоті, — сказала вона спокійно, намагаючись не показати, що його поява трохи її здивувала.

Артем не відповів, а просто наблизився до неї, сівши на стілець поруч. Він не любив запитувати, коли йому не було ясно, що відбувається.

— Чому ти намагаєшся триматися подалі від мене? — запитав він, не відводячи погляду.

Сандра була готова відмовити йому, як завжди. Але цього разу вона не могла знайти в собі сили сказати слова, які б заспокоїли її серце. Вона не хотіла здаватися слабкою, але це було складно, коли він так сильно її притягував.

— Я не намагаюся триматися подалі, я просто намагаюся не загубити себе, — її слова звучали м’яко, але вони не мали сили зупинити його.

Артем трохи посміхнувся і наблизився ще ближче.

— Ти боїшся. Ти боїшся віддатися, але це те, чого ти насправді хочеш, — його голос став більш ніжним, і Сандра відчула, як її серце зробило черговий стрибок.

— Я не боюся, — її голос здався більш впевненим, але серце зраджувало її.

Він знову подивився їй в очі, і цього разу вона відчула, як його погляд пробирає її до мурашок.

— Ти боїшся, бо це може змінити все. Але іноді зміни — це саме те, що потрібно.

Артем залишив її одну, вийшовши з кімнати, залишивши Сандру в глибоких роздумах. Її серце билося все сильніше. Що вона насправді відчуває до нього? І чому їй так важко втекти від цих почуттів?

Коли ніч наближалася до свого кінця, Сандра відчула, що вона стоїть на порозі чогось нового — чогось, чого не можна було просто ігнорувати.