Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

Сандра з підозрою подивилася на Артема, який стояв перед нею з таким виглядом, ніби його задум був чимось абсолютно звичним. Вона перехрестила руки на грудях, трохи схиливши голову набік.

— Вечеря? Вино? Ти серйозно? — її голос був наповнений легкою іронією, але в той же час не приховував здивування.

Артем усміхнувся. Він зробив кілька кроків у її бік і невимушено сперся на спинку дивана.

— А чому б і ні? — відповів він, наче це було найочевиднішим рішенням. — Вихідний день, ми живемо під одним дахом. Було б дивно, якби ми продовжували уникати один одного.

Сандра усміхнулася, похитала головою і глибоко зітхнула.

— І це говорить той чоловік, який на початку наполягав, що наші стосунки — суто формальність?

Артем нахилив голову і примружився, наче дійсно задумався над її словами.

— Все змінюється, Сандро, — тихо відповів він, а потім додав, — але якщо тобі так не подобається ця ідея, можеш піти до своєї кімнати і знову закритися від усього світу.

Він сказав це спокійно, без звинувачень, але Сандра все ж відчула у його словах виклик. Її брови злегка здригнулися, але вона швидко опанувала себе.

— Ну добре, — сказала вона, підіймаючи руки вгору, наче здається. — Раз ти так наполягаєш, я прийму цю жертву і проведу з тобою цей вечір.

Вона зробила вигляд, що це вимушене рішення, але в глибині душі їй було цікаво.

Артем не приховував задоволеної усмішки.

— Я замовив вечерю, вона вже має приїхати. А поки що… — його погляд швидко пробігся по її легкому домашньому одягу, — може, ти обереш щось більш святкове?

Сандра театрально закотила очі.

— Ти занадто вимогливий, знаєш?

— Просто ціную естетику, — пожартував Артем.

Сміючись, вона розвернулася і попрямувала в свою кімнату.

Зайшовши до своєї кімнати, Сандра зупинилася біля шафи. Відкривши дверцята, вона задумливо перебирала сукні, коли раптом відчула, що не одна.

Вона повернула голову і побачила, що Артем стоїть у дверях, схрестивши руки на грудях. Його погляд був спокійним, але в ньому читався інтерес.

— Ти що, будеш стежити за тим, як я обираю вбрання? — запитала вона, піднімаючи брову.

Артем легенько стенув плечима.

— А чому б і ні?

Сандра хитнула головою, повертаючись до шафи. Вона дістала чорну атласну сукню, приклала її до себе і задумливо глянула у дзеркало.

— Що думаєш?

Артем підійшов ближче, уважно оглянув її відображення і кивнув.

— Дуже гарно.

Сандра дивилася в дзеркало, але відчувала, що Артем стоїть надто близько. Від цього її серце злегка забилося швидше.

— Гаразд, я переодягнуся, — сказала вона, відвертаючись.

Артем усміхнувся, але вийшов з кімнати, не сказавши жодного слова.

Сандра ще трохи постояла біля дзеркала, вдивляючись у своє відображення. Чорна сукня ідеально підкреслювала її фігуру, додаючи образу грації та легкого шарму. Вона випрямила плечі, зітхнула і вийшла з кімнати.

Артем чекав у вітальні. Він теж переодягнувся — тепер на ньому була темна сорочка, розстебнута на верхніх ґудзиках, і класичні брюки. Коли він побачив її, на його обличчі промайнула ледь помітна усмішка.

— Вражаюче, — тихо сказав він.

Сандра скептично вигнула брову, але всередині відчула приємне тепло від його слів.

— Ну що ж, якщо ми вже влаштовуємо цей "вечір без спогадів про контракт", то давай почнемо, — сказала вона, сідаючи за стіл.

Артем відкоркував вино і наповнив келихи. Вечеря дійсно була вишуканою — морепродукти, ніжний салат, ідеально приготоване м’ясо.

— І що ж змусило тебе раптом захотіти провести зі мною вечір, Артеме? — запитала вона після кількох хвилин мовчазної трапези.

Чоловік обережно покрутив у руках келих, вдивляючись у темно-червоне вино.

— Може, мені просто захотілося побачити тебе справжню, без цього постійного захисту?

Сандра пирхнула.

— Яка драматична відповідь.

— Але правдива, — спокійно додав він.

Вона зробила ковток вина, намагаючись не піддаватися його впевненому тону.

— І що ти думаєш, я сховаю контракт у шухляду і одразу почну бачити в тобі справжнього чоловіка моєї мрії?

Артем не засміявся, хоча в його очах промайнув відблиск розваги.

— Я цього й не чекаю. Але чи не здається тобі, що ти надто сильно тримаєшся за цей контракт, ніби він єдина причина, чому ми тут?

Сандра відклала келих.

— А хіба не так?

Він нахилився ближче, його голос став глибшим.

— А якщо я скажу, що хотів би, щоб усе було трохи інакше?

Сандра застигла. У неї раптом пересохло в горлі.

— Що саме ти маєш на увазі?

Артем на мить замовк, ніби зважував слова.

— Я не кажу, що все змінилося. Але я бачу тебе, Сандро. Ти не просто дівчина, з якою я уклав угоду. І якщо чесно… мені хочеться дізнатися тебе ближче.

Її серце зробило гучний удар.

— Ти не жартуєш?

— Жодного разу.

Між ними повисла тиша, наповнена напругою.

— Це небезпечна гра, Артеме, — тихо промовила вона.

— А ти боїшся?

Сандра ковтнула, але не відвела погляду.

— Я боюся не тебе, а того, що можу відчути.

Він усміхнувся — не самовпевнено, а щиро.

— Тоді, можливо, це хороший початок.

Сандра ще довго не відповідала, бо знала — цей вечір змінює все. І питання тільки в тому, чи готова вона прийняти ці зміни.

Сандра сиділа на балконі, обгорнута ковдрою, з чашкою гарячого чаю в руках. Вітри злегка колихали її темне волосся, а в її очах було відображення міських вогнів, які відбивалися на мокрих від дощу тротуарах. Вона дивилася на нічне місто, але думки були далеко — далеко від цього моменту, далеко від цих вулиць, від цього балкону. Вони були з Артемом тільки кілька місяців, але вона вже встигла зрозуміти одну річ: її серце важко залишати в спокої, коли він був поруч.

Артем не давав їй спокою навіть у моменти тиші. Його посмішка, його погляд — це було як наркотик, від якого важко відмовитись. І навіть якщо вона намагалася відштовхнути його, він все одно знаходив спосіб бути поруч. Сандра, спостерігаючи за своїми власними думками, відчула, як у неї перехоплює подих. Вона не могла зрозуміти, що з нею відбувається. Це був не просто фіктивний шлюб — це було щось більше.