Ірен Кларк - Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Єва
Я точно потраплю до новин.
І не просто як свідок у кримінальній справі, а як головна героїня заголовку:
“Донька найвідомішої в країні родини юристів знайдена мертвою. Причина смерті – довела чоловіка до сказу.”
Ще й фото моє поставлять, отаке, де я зухвало всміхаюсь, як людина, якій абсолютно начхати на безпеку.
Хоча начхати – це занадто голосно сказано.
Я просто… Ну, погодьтесь, ідея прийти в клуб до Артема виглядала цілком логічною! Ну хто міг подумати, що все піде під три чорти вже на вході?
І хто міг знати, що в цьому клубі буде Андрій?
Власне, момент, коли я побачила його обличчя, став справжньою кульмінацією мого вечора.
Шок. Лють. Розгубленість. Лють, помножена на десять.
Потім я заворожено дивилася, як він розправляється з двома хлопцями за лічені секунди.
І, боже, це було…
Ну…
Це було гаряче.
Страшно, небезпечно, шалено – і грьобано гаряче.
Мені ніколи не подобалися ті, хто вирішує все силою.
Але це був Андрій.
І я знала, що він завжди б’ється не просто так.
Він різко розвернувся, його очі блиснули, коли він побачив, що я стою, втупившись у нього.
— В машину.
І я майже, майже, хотіла б сперечатися.
Але мені на секунду здалося, що він реально мене зараз візьме на руки і закине в машину силою, якщо я не піду сама.
А отже…
Я гордо сіла в авто.
— І навіть не дякуєш? — гаркнув він, сідаючи за кермо.
— За що?
Він не повірив своїм вухам.
— За що?! За те, що я тобі врятував твою вперту задницю!
— Та годі тобі, ми б упоралися.
Його рука стиснула кермо так, що кісточки побіліли.
— Ти просто хочеш мене вбити, правда?
— Можливо, — я кокетливо всміхнулася.
— Боже, дай мені терпіння.
Машина рвонула вперед, і я знала, що нас чекає довга дорога.
І гаряча суперечка.
І…
Ну, побачимо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк», після закриття браузера.
