Ірен Кларк - Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк

15

Андрій

 

Я мав відчуття, що мене розводять як останнього ідіота.

 

Із самого початку щось у цій справі смерділо, але я ще не міг розібратись, що саме. Одна ниточка тягнулася до клубу “ PULSE ”—місця, де згрібали величезні гроші, де тусили ті, кому вчора ще світило довічне, а сьогодні вони пили шампанське, витираючи руки від чужої крові.

 

Коротше, прекрасне місце для зустрічі з доброчесністю.

 

Я не любив це кодло, але мав перевірити інформацію.

 

Якщо вірити джерелу, тут бував Дмитро. А ще тут був один тип, який міг знати, кому він перейшов дорогу.

 

Але ні, виявляється, головним шоу вечора були не кримінальні розборки, а дві ідіотки, які сунули свої голови в пащу лева.

 

Стоячи біля бару, я навіть не відразу повірив своїм очам.

 

— …Ну не може бути… — пробурмотів я, стискаючи склянку з віскі так, що пальці побіліли.

 

Але так.

 

Це була Єва.

 

Єва, яка мала зараз тихенько сидіти у своїй  квартирі й не лізти не в своє діло.

 

Єва, яка зі своїм диким, впертим, безрозсудним поглядом зараз стояла посеред чортового лігва.

 

Мені захотілося врізати комусь.

 

Або розвернутись і вийти, бо це вже не моє діло.

 

Але, чорт забирай, вона ж мене з розуму зведе.

 

Єва і Лада стояли біля бару з іншого боку від мене, а Артем—господар цього кубла—вже помітив їх. Судячи з того, якою злістю спалахнули його очі, коли він побачив дівчат, я зрозумів, що він не горів бажанням вести дружню бесіду.

 

Я бачив, як він кивнув охороні.

 

І цього мені вистачило.

 

Я діяв автоматично.

 

Коли охоронці рушили до них, я вже розрізав натовп, пройшовши між танцюючими, а потім просто вхопив її за руку.

 

Єва різко обернулась, і на її обличчі був спочатку шок, потім обурення, а потім—той самий знайомий виклик.

 

— А ти що тут робиш? — її голос був рівний, але я знав, що вона зараз на межі.

 

— Я? — я підступив ближче. — Це ви, дурепи, що тут робите?!

 

Вона зиркнула на Ладу, яка вже напівпанічно оцінювала шляхи втечі, а потім знову на мене.

 

— Вечір п’ятниці, вирішили вийти у світ.

 

— О, супер. Можливо, відразу замовите собі грьобані домовини?

 

— Ой, та не драматизуй, — вона закотила очі, і в мене реально засіпалась брова.

 

— Не драматизувати?! — я підступив ще ближче, нахиляючись до неї. — Я вам, блін, казав сидіти тихо!

 

— Ти забагато чогось нам кажеш.

 

— Бо ти, чорт забирай, не маєш ні найменшого інстинкту самозбереження!

 

Її очі блиснули.

 

І я зрозумів, що вона тільки зараз розігрівається.

 

— Ах, он як? — вона підняла підборіддя, відмовляючись опустити очі.— О, то це так працює? Якщо ти мені щось кажеш, я маю слухатись?

 

— Було б непогано, якщо ти хоча б раз в житті увімкнула голову.

 

— А якщо я не хочу?

 

— Тоді я тобі допоможу.

 

Вона зблиснула очима, в яких мигнула небезпечна іскра.

 

І тут я зрозумів, що нам пора.

 

Бо Артем уже йшов до нас, а охоронці все ще прочісували зал.

 

— Розмову продовжимо. Зараз валимо.

 

Я схопив її за зап’ясток і потягнув за собою.

 

— Я сама можу ходити!

 

— Так? Ти сюди теж сама прийшла?

 

— Саме так!

 

Я заплющив очі, рахуючи до трьох, щоб не сказати щось таке, через що вона вчепиться мені в обличчя.

 

Ми вискочили з клубу через чорний хід.

 

Позаду почулося:

 

— Гей! Стояти!

 

Блін.

 

Я знав, що за нами женуться, але тільки тоді, коли охорона вискочила на парковку, стало ясно—або зараз, або ніколи.

 

Я відштовхнув Єву і Ладу назад, розвернувся і вдарив першого, хто на мене кинувся.

 

Його голова різко мотнулася вбік, він захитався, але встояв.

 

Його друг уже заніс руку, щоб схопити мене, але я різко відступив, заблокувавши удар передпліччям, а потім коротко й точно зацідив йому в сонячне сплетіння.

 

Другий впав.

 

Перший, зціпивши зуби, знову кинувся на мене, але я зробив крок убік, перехопивши його рух, і з усієї сили зацідив кулаком у щелепу.

 

Його очі скотилися вгору, і він розпластався на асфальті.

 

— Чорт! — видихнула Лада.

 

— Чого стоїмо?! В машину! — гаркнув я, не озираючись.

 

Єва з Ладою вже застрибнули всередину, і я рвонув із місця, поки не набігла ще одна група.

 

Коли ми виїхали на трасу, я нарешті зміг подихати.

 

Я глянув на неї, а вона нахабно дивилася прямо перед собою, ніби нічого не сталося.

 

Єва.

 

Вогонь і чортове прокляття.

 

Я стискав зуби, бо ще трохи — і я зупиню машину, щоб показати їй, що буває з тими, хто так грається з моїм терпінням.

 

Але цього вона, мабуть, і хоче.

 

І я не дам їй такого задоволення.

 

Поки що.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍