Дейл Карнегі - Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити

траплялася в Каліфорнії, захворіло лише 1835 дітей, а зазвичай число хворих коливається від 200 до 300 випадків. Хоч які жахливі були ті цифри, та ми зрозуміли, що, за законом великих чисел, імовірність того, що захворіє наша дитина, дуже мала.

„За законом великих чисел цього не станеться“. Ось фраза, яка на дев’яносто відсотків позбавила мене неспокою і дозволила прожити останні двадцять років спокійно і щасливо».

Озираючись назад, я розумію, що більша частина мого неспокою була породжена уявою. Джим Грант розповідав мені, що теж зустрічався з цією проблемою. Він є власником торгової компанії James A. Grant у Нью-Йорку, займається оптовим продажем помаранчів і грейпфрутів, причому обсяги його торгівлі досить значні: за раз він постачає десять-п’ятнадцять вагонів фруктів.

Він розповідав мені, що раніше його мордували думки: «А що як станеться залізнична катастрофа? А раптом мої фрукти висипалися і попсувалися? А якщо міст розвалиться, коли по ньому рухатиметься вагон із моїми фруктами?» Фрукти, звісно, були застраховані, але чоловік хвилювався, що коли вони не потраплять на ринок вчасно, він втратить своїх постійних покупців. Він так нервував, що запідозрив у себе виразку шлунка і звернувся до лікаря. Лікар оглянув його і запевнив, що зі здоров'ям у нього все гаразд, за винятком украй розладнаних нервів.

«Я раптом зрозумів, у чому справа, — розповідав він, — і запитав себе: „Послухай, Джиме Грант, скільки вагонів із фруктами пройшло через твої руки за роки роботи?“ І сам собі відповів: „Близько двадцяти п'яти тисяч“. Тоді я знову запитав: „А скільки було випадків, що вагони не дісталися місця призначення?“ „Можливо, п'ять“. Я розмірковував далі: „Лише п'ять із двадцяти п’яти тисяч? Ти знаєш, що це означає? Співвідношення п'ять тисяч до одного! Іншими словами, за законом великих чисел, виведеним на підставі досвіду, вірогідність того, що з твоїми вагонами станеться халепа, становить один випадок до п'яти тисяч. То чому ти, власне, хвилюєшся?“ Потім я сказав собі: „Добре, припустімо, міст може розвалитися. Скільки вагонів я втратив з цієї причини? Жодного. То чого ж ти, дурню, хвилюєшся і заробляєш собі виразку шлунка через той клятий міст, який стоїть і не думає руйнуватися? А що ж стосується можливої залізничної катастрофи, то шанси, що твій вагон потрапить у неї, лише один до п'яти тисяч!“»

«Оцінивши на проблему з такого погляду, — розповідав мені Джим Грант, — я почувався справжнім дурнем. Тоді я вирішив, що нехай замість мене турбується закон великих чисел, а я відтепер забуду про неспокій і про виразку шлунка».

Коли Ел Сміт обіймав посаду губернатора штату Нью-Йорк, я чув, як він відбивав напади своїх політичних ворогів, повторюючи знову і знову: «Давайте звернемося до фактів... давайте розглянемо фактичний бік справи». І наводив факти. Наступного разу, коли ми почнемо хвилюватися через те, що може статися, давайте згадаємо слова старого мудрого Ела Сміта: проаналізуймо факти і вирішимо, чи є підстави для неспокою. Саме так і вчинив Фредерік Дж. Малстедт під час Другої світової війни. Свою історію він оповів нам під час лекцій.

«На початку червня 1944 року я сидів у шанці поблизу Омаха-Біч. Я служив в 999-й роті зв'язку, й ми допіру окопалися у Нормандії. Коли я вперше побачив прямокутну яму в землі, то сказав собі: „Це схоже на могилу“. А коли я ліг у неї і спробував заснути, мені здалося, що я справді лежу в могилі. І я мимохіть подумав: „Може, це і є моя могила“. Наступного дня об 11-й ранку нас бомбардували німецькі літаки. Я закляк від жаху. Дві або три ночі потому я взагалі не міг спати. На четверту чи п'яту ніч я вже перебував на межі нервового зриву. Я зрозумів, що треба негайно вжити якихось заходів, а то збожеволію. І я нагадав собі, що сиджу в цьому шанці вже п'ять діб, і все ще живий і неушкоджений, як, втім, і решта солдатів нашого підрозділу. Поранених було лише двоє, та й ті — не німецькими бомбами, а осколками снарядів од наших власних зеніток. Я вирішив подолати неспокій і взятися за щось конструктивне. Я накрив свій шанець товстим дощаним помостом для захисту від осколків. Я думав про те, що мій підрозділ розосереджений на великій території. Я казав собі, що в цьому вузькому і глибокому шанці я можу загинути лише в тому випадку, якщо бомба влучить просто у нього. Я вирахував, що ймовірність прямого потрапляння у мій шанець приблизно один до десяти тисяч. Я розмірковував таким чином протягом двох ночей, повністю заспокоївся і спав навіть під час бомбардувань!»

У військово-морських силах США статистика закону великих чисел використовувалася для підняття бойового духу особового складу. Один колишній моряк розповідав мені, що коли його із товаришами по службі послали на танкер, який перевозив високооктанове пальне, вони страшенно налякалися. Всі вважали, що коли торпеда влучить у танкер з високооктановим бензином, він одразу ж вибухне і забере їхні життя.

Проте у командування були інші дані. Воно навело такі цифри: зі ста танкерів, поцілених торпедами, шістдесят залишилися на плаву; із сорока тих, що затонули, лише п'ять занурилися у воду менш ніж за десять хвилин. Це означало, що екіпаж мав достатньо часу на те, щоб покинути корабель, і, крім того, що втрати мінімальні. Чи могло це зміцнити бойовий дух? «Розуміння закону великих чисел позбавило мене неспокою, — сказав Клайд Маас, який розповів мені цю історію. — У всієї команди поліпшився настрій. Тепер ми знали, що у нас є шанс, і що, за законом великих чисел, ми, можливо, залишимося живими».

Для того щоб позбутися звички турбуватися, дотримуйтеся Правила 3.

Проаналізуйте факти і запитайте себе: «Які в мене шанси, за законом великих чисел, що подія, яка мене непокоїть, справді відбудеться?»

Розділ 9

Прийміть неминуче

кось у дитинстві я грав із друзями на горищі старого занедбаного дерев'яного будинку на північному заході Міссурі. Збираючись додому, хлопці почали спускатися драбиною, а я став на підвіконня і стрибнув униз. На вказівному пальці лівої руки я носив каблучку. Коли я стрибнув, вона зачепилася за цвях, і мені відірвало пальця.

Я закричав від болю. Мене охопив жах, я був переконаний, що зараз-таки помру. Але коли рука загоїлася, я більше ніколи не хвилювався через цю травму. Який сенс думати про це?.. Я примирився з неминучим.

Іноді я місяцями не згадую про