Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Джейкоб, відчуваючи, як напруга наростає, зберігав зовнішній спокій, але всередині був на сторожі.

— Що ви маєте на увазі? — запитав він, намагаючись зберегти нейтральний тон.

Джордж, ще раз окинувши поглядом кав`ярню, щоб переконатися, що їх ніхто не підслуховує, продовжив:

— Люди кажуть, що це все пов'язано з тими символами, які ви бачили у парку. Вони, ніби, належать до давньої секти, що проводить свої ритуали в околицях міста. Говорять, що ці люди тримають під контролем кілька старих кланів, і саме вони стоять за деякими зникненнями, які траплялися тут останнім часом.

Джейкоб відчув, як його інстинкти воїна-снайпера активізуються. Він відразу зрозумів, що це не просто міські легенди.

— Звідки ви це знаєте? — запитав він, намагаючись зрозуміти, наскільки серйозні ці чутки.

Джордж, знову знизав плечима, але цього разу його обличчя було більш серйозним:

— Скажімо так, я прожив тут достатньо довго, щоб помітити, коли щось не так. Тримай очі відкритими, синку. І будь обережний. Це місто вже не те, що було раніше.

З цими словами Джордж відсунув свою чашку і, злегка поплескавши Джейкоба по плечу, підвівся, залишаючи його наодинці з новими питаннями та відчуттям наростаючої небезпеки.

Джейкоб відчув, як атмосфера навколо них стає напруженішою, коли чоловік, який назвався Джорджем, нахилився ближче, його голос знизився до майже шепоту.

— Знаєте, я не хотів про це говорити, — почав Джордж, нервово ковтаючи слину, — але ви здаєтеся серйозним чооловіком. Тут, у Талсі, є те, що відбувається поза межами звичайного, щось, що не кожен помічає, а ті, хто помічає, не завжди виживають, щоб розповісти.

Джейкоб нахилився ближче, відчуваючи, як всередині зростає цікавість змішана з тривогою:

— Що ви маєте на увазі, Джордж? Що це за символи і чому вони тут?

Джордж зітхнув, подивившись у вікно, ніби перевіряючи, чи не підслуховує їх хтось, перш ніж відповісти:

— Це знак, який використовує група людей. Їх тут небагато, але вони є. Називають себе «Коло Секвої». Колись вони були майже забуті, але останнім часом щось змінилося. Їх активність зросла, і це не спроста. Ходять чутки, що вони пов`язані з чимось окультним, щось із темною магією. Ті символи... вони позначають місця, де відбуваються їхні ритуали.

Джейкоб знову відчув, як його шкіра поколює від неспокою. Це вже не просто дитячі забави чи випадкові графіті. Він вдивлявся в обличчя Джорджа, намагаючись зрозуміти, чи чоловік жартує, чи все це правда.

— І що вони роблять? — запитав Джейкоб, намагаючись не видати своє хвилювання.

Джордж подивився йому прямо в очі:

— Ви не захочете це знати. Вірте мені. Це небезпечно. Коли місто стає тихішим і світло тьмяніє, вони виходять. Не завжди когось забирають, але коли це трапляється, ті люди більше ніколи не повертаються. Тож якщо ти цінуєш своє життя, тримайся від них подалі.

Джейкоб мовчки кивнув, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Слова Джорджа залишили важкий слід у його думках. Тепер він знав, що повинен бути обережним і ретельно зважувати свої кроки.

Джейкоб ще деякий час залишався в кафе, сидячи за столиком і переглядаючи свої думки, які крутилися навколо слів Джорджа. Кав`ярня, що раніше здавалася йому затишним притулком, тепер стала місцем роздумів і тривоги. Він мовчки допив свою каву, відчуваючи, як кожен ковток нагадує йому про те, що він щойно дізнався.

Коли чашка спорожніла, Джейкоб підвівся і тихо попрощався з Джорджем, який лише кивнув у відповідь, занурений у свої думки. Джейкоб вийшов з кав'ярні, і прохолодне повітря одразу обгорнуло його. Він запхнув руки в кишені куртки і повільно рушив додому.

Прогулюючись вулицями, які він колись добре знав, Джейкоб відчував, що все довкола змінилося. Місто виглядало таким самим, як і раніше, але під цією звичною поверхнею щось приховувалося. Кожна вивіска, кожен старий будинок і навіть тротуар здавалися йому тепер незнайомими. Його погляд ковзав по навколишніх вулицях, помічаючи дрібні деталі, на які він раніше не звертав уваги: покинуті будівлі, зачинені магазини, ледь помітні символи на стінах.

Занурений у свої думки, Джейкоб міркував про те, що йому доведеться зіткнутися з невідомим і можливо небезпечним. В його душі назрівало рішення розібратися з тим, що відбувається в місті. Але водночас він знав, що не може покладатися тільки на себе — йому знадобляться всі його вміння і допомога його досвіду, а також, можливо, й нових знайомих.

Вечірнє світло поступово згасало, і місто занурювалося в сутінки, але Джейкоб продовжував йти, не поспішаючи повертатися додому, намагаючись знайти відповіді на безліч запитань, що з'явилися в його голові.

Повертаючись додому, Джейкоб вирішив зупинитися біля невеликого газетного кіоску на розі. Він швидко придбав місцеву газету, сподіваючись, що вона допоможе йому краще зрозуміти, чим живе його рідне місто, і можливо, знайти якісь натяки на те, що приховується під поверхнею звичного життя.

Прийшовши додому, Джейкоб зняв куртку, приготував собі чашку чаю і зручно влаштувався на дивані. Він розгорнув газету, починаючи читати з першої сторінки, очікуючи знайти новини про останні події або якісь тривожні сигнали. Проте, сторінка за сторінкою, він зустрічав лише оголошення про виставки, культурні події, продажі нерухомості та невеличкі об`яви про продаж якихось дрібничок.