denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Ти чого у вікно поліз? Тобі що, жити набридло? – гнівно висловився Дмитро.

– Та це не я, це якийсь монстр! Казав, що це я, я вже подумав, що геть клепку втратив чи сплю, ти бачив його? – нерозбірливо промимрив Влад, мабуть у стані шоку, але Дмитро його зрозумів.

– Ні, я його не бачив, але бачив дещо інше, тут відбувається якась чортівня, ти не перший, хто бачить дивних істот, – констатував Дмитро.

– А є ще хтось? – трохи заспокоївшись, спитав Влад.

– Так, я і ще дві дівчини теж бачили якихось монстрів, але всі вони відрізняються, між ними немає нічого спільного, тільки те, що вони розповідають нам наші найболючіші спогади, і кажуть, що вони це ми. Ми з дівчатами хочемо дізнатися, що тут відбувається. Ти з нами?

– Так, я з вами!

Діма розповів деталі Владу, і вони планували територію обшукати вночі, а до бібліотеки сходити за першої ж нагоди сьогодні. Тим часом Микита заспокоїв Ніку, і вона прийняла рішення, щодо Марка. Якщо вона не може підкорити його своєю увагою, то візьме байдужістю. Марк, Микита та Ніка зустрілися на пляжі, щоб обговорити подальші дії.

– Потрібно у місцевих жителів розпитати про цих людей і про табір, і спостерігати за ними, якими будуть їхні подальші дії, – запропонував Микита.

– Так, і ще треба знайти того старого, який відмовився нам купити алкоголь, він явно щось знає, – сказав Марк

– Ніка, сходимо ще раз в селище, до того діда?

– Ідіть з Микитою, а я спостерігатиму за розвитком подальших подій, – байдуже відповіла Ніка.

– Ну гаразд, так і зробимо, завтра підемо в селище.

– Я сьогодні підслухала, як дівчата розмовляли у вбиральні про якийсь товар, який сьогодні мають передати, – сказала Ніка, дивлячись на Микиту.

– Знову товар, дивно це, знову стежитимемо?

– Ви як хочете, а я не хочу ні за ким стежити! – сказала Ніка і пішла на пляж.

– Ну, давай простежимо, – сказав Микита.

– Гаразд, подивимося, що там за товар, тільки цього разу треба ближче до них підібратись.

– Добре, вночі подумаємо, як до них підібратися, пішли на пляж, бо запідозрять щось.

Хлопці пішли на пляж, де проводився якийсь День Водяного, діти розповідали страшилки, розмальовувалися різними фарбами, танцювали під веселу музику, і хлопці теж вирішили повеселитися, весь час за ними пильно спостерігали вихователі та старша вожата, яка часом кудись зникала.

Женя все розповіла Ані, і вони почали думати, як відволікти бібліотекарку. Дмитро вирішив взяти з собою Влада, адже він уже ніби у їхній команді. Діти обговорили план, який, до речі, був нехитрий, дівчата відволікали, а хлопці мають знайти книгу.

– Побажавши один одному успіхів, вони почали діяти. Спочатку зайшли дівчата та завели розмову.

– Нам потрібна Ваша допомога, – сказала Аня.

– Так, я вас слухаю.

– Ми хочемо почитати фантастику, порадьте гарну книгу, – награно усміхнулася Аня.

Вони пішли в інший кінець бібліотеки та почали активно щось обговорювати. Дмитро та Влад, тим часом, швидко зайшли до її кабінету.

– Ну де ця книга? – нервово сказав Влад.

– Не галасуй ти, шукай краще.

– Може це? – Влад дістав із тумбочки чорну книгу.

Коли хлопці заглянули в книгу, то нічого не зрозуміли, і тому вирішили, що це точно вона. Дмитро сховав її під футболку, і вони швидко покинули бібліотеку. Дівчата побачили це і теж поспішили завершити розмову та піти. Вони зустрілися за корпусом.

– Це та сама книга? – запитав Влад.

– Так, це вона, – схвильовано сказала Аня.

– І що там? – запитав Дмитро.

– Ми самі не знаємо, тут все дуже страшно та незрозуміло, – відповіла йому Женя. Вони гортали книгу і дивувалися, їм траплялися малюнки лісу, людських органів та перевернуті хрести.

– Це що таке? Хто це написав? – запитав Влад.

– Ім'я автора не вказано! - з сарказмом відповіла Аня.

– А що це за символи та знаки, і що вони взагалі означають? – занервував Дмитро, що для нього було зовсім не характерно.

– Нам потрібно знайти людину, яка прочитає нам цю книгу, – сказала Женя.

– Але де ми знайдемо його? Та й страшно тепер, вони напевно дізнаються, що книги немає, – Аня занервувала.

– Ми сховаємо її! – сказав Влад.

– Ні, якщо шукатимуть, то знайдуть, її тільки з собою треба носити, – сказала Аня і поклала її в свій рюкзак.

– Нам що, завжди тягатись із нею? – невдоволено спитав Дмитро.

– Доведеться, інакше знайдуть і звинуватять нас у крадіжці! – сказала Аня. Тим часом Марк та Микита планували, як стежитимуть.

– Нам треба ближче підійти до них, – сказав Марк.

– Ага, а якщо вони нас побачать, то самі в тому контейнері будемо.