denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Марк, навіщо ти з нею так? – запитав Микита.

– А чого вона до мене прив'язалася? Марк те, Марк се, бісить! – з роздратуванням сказав Марк. – І взагалі, чого ти до мене причепився з цією Нікою, тобі вона подобається, ти і бігай за нею, а мені це не потрібно!

– Микита більше нічого не говорив, а за дверима стояла Ніка, почувши всю розмову, вона ще більше засмутилася і пішла до своєї кімнати, там була тільки Аня.

– Щось трапилося? – запитала Аня.

– Нічого, – крикнула Ніка. – Все чудово!

– Гаразд, – сказала Аня, і вийшла з кімнати.

У холі на дивані сиділи Дмитро, Влад та Микита. До них підійшла Женя і попросила Дмитра поговорити. Вона хотіла розповісти йому про те, що бачили вони з Анею, та про книгу.

– Дмитро, ти щось чув? Здається, хтось хрюкнув, – намагаючись зачепити Женю, сказав Микита.

– Ой, та це ж ти! – з іронією сказала Женя.

– Здається, когось попустили, – сказав Влад. Микита трохи розгубився від такої відповіді, він явно такого не чекав.

– Дмитре, відійдемо, я хочу тобі дещо розповісти, – звернулася до Дмитра Женя. Він підвівся, і вони пішли до річки.

– Що такого важливого ти хотіла мені розповісти? Чи не освідчення в коханні? – веселим тоном промовив хлопець, як тільки вони підійшли до річки і сіли на колоди.

– Ти що, яке ще кохання? Що за дурниці? – награно байдужим тоном сказала Женя. – Тут важлива справа є, загалом, пам'ятаєш, як ти мене врятував, коли я мало не потонула?

– Так, пам'ятаю.

– Не вважай мене за божевільну, але того дня я бачила якогось монстра, він говорив про те, що я це він, а він це я, загалом маячню якусь, ми поговорили з Анею вона теж когось бачила і воно говорило те саме, що й мені, до того ж це той монстр штовхнув мене у воду, а сьогодні ми були в бібліотеці, хотіли знайти щось про демонів або щось таке, і натрапили на одну цікаву книгу, там були якісь малюнки, знаки, ліс та силуети, але бібліотекарка у нас її забрала, – розповіла Женя, на що Дмитро задумався про те, що він бачив у лісі і дорогою в табір.

– І що ти пропонуєш?

– Я пропоную тобі піти і знайти ту книгу, поки ми з Анею відволікатимемо бібліотекарку та її помічницю.

– Звідки я знаю де її шукати?

– Вона має бути в її кімнаті, тобто там, де вона сидить і стежить, щоб нічого не трапилося.

– Добре, можна спробувати.

– Тобто ти допоможеш нам?

– Так, я допоможу вам, – з упевненістю сказав Діма, до речі, погодився він на це лише тому, що йому самому було цікаво дізнатися, що за монстр являвся йому.

– Дякую! Але це ще не все, коли вона забрала у нас книгу, то почала сварити свою помічницю, і в їхній розмові ми почули про когось, кого тримають у клітці, і випускають лише в "крайніх" випадках.

– А які випадки вважають "крайніми"?

– Не знаю, більше ми нічого не чули, треба буде дізнатися, що за клітка, і кого там тримають, але без твоєї допомоги нам не обійтись.

– Добре, я допоможу вам, все одно тут робити нічого, а це чудовий квест! – з цікавістю сказав Діма.

– Якби ж це виявилося просто квестом… – із сумом сказала Женя. І вони пішли назад у корпус.

Поки Женя з Дмитром розмовляли, Микита пішов заспокоювати Ніку, бо зустрів Аню, і вона розповіла, що Ніка чимось засмучена. Аня пішла до саду, а Влад залишився, як завжди, один. Йому було прикро, що його всі покидають. Задумавшись про своє життя, він пішов у кімнату, адже там нікого не було, Дмитро з Женею розмовляв, а Андрій знайшов собі якусь дівчину і увесь час був у неї в кімнаті, хоч його і виганяли вожаті та він приходив знову.

Влад ліг на ліжко і намагався заснути, але думки не давали йому цього зробити, він згадав про те, про що ніколи не хотілося б згадувати, про свою маму, про те як батько доводив її до істерики, і врешті-решт вона не витримала, від спогадів стало холодно, тієї ж миті на сусідньому ліжку з'явився силует у мантії та каптурі, Влад злякався і підвівся із ліжка.

– Ти хто, чого тут забув? – зі страхом сказав Влад.

– Ти мене покликав! – сказала істота, і скинула мантію, вставши з ліжка. Влад побачив себе з перерізаними венами, і ранами, що кровоточать, по всьому тілу, а очі в нього були впалі.

– Що таке Владик, злякався? – сказала істота і підійшла до нього на пару кроків, Влад встав з ліжка і відступив до вікна.

– Що з тобою?

– Ти забув, як ти це зробив із собою? – істота втрачала терпіння, і наближалося до нього. – Ти ж досі думаєш про це, і бажаєш цього всією душею, всім серцем, просто визнай це!

– Ні, я цього не хочу! Я ще тоді все усвідомив, забирайся! – з тваринним страхом Влад продовжував відступати до вікна, поки не відчув позаду себе підвіконня.

– А хочеш я закінчу те, що ти почав? – демонічним голосом сказав монстр, і впритул підійшов до нього, вікно було відкрите, і Влад почав перегинатися через підвіконня, ще трохи і він впаде.

– Відчепись від мене! – сказав Влад і спробував його відштовхнути від себе, але тварюка лише вишкірилася і готувалася викинути його з вікна. У цей момент двері відчинилися і увійшов Дмитро, побачивши Влада, він підбіг і схопив його за руку, коли той уже майже впав, затягнувши його всередину, і зачинив вікно.