denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Все одно ви нічого там не зрозумієте. І який ідіот приніс її сюди?

Аня та Женя переглянулись і пішли в інший кінець бібліотеки. Вони були здивовані.

– Чого це вона? – запитала Женя.

– Та я звідки знаю? Як ошпарена прибігла та вихопила цю книгу.

– Ань, я перед тим, як побачити ту істоту бачила людину в мантії та капюшоні.

– Це була не людина, це істота ховалася під цим шатлом.

– Але ж ми бачили різних істот.

– А може, їх кілька? – сказала Аня.

– Може це взагалі галюцинації?

– Ага, і справді, в їжу підсипали чогось?

Раптом вони почули розмову, розмовляли мабуть біля столу, де сиділа та жінка похилого віку. Дівчата затихли та прислухалися.

– Як ти могла це допустити?

– Я взагалі не знаю, як вона потрапила сюди, вона має бути в кабінеті у господаря.

– Так я тебе порадую, її вже бачили та читали двоє дівок. Це добре, що я вчасно забрала її у них.

– Вони все одно не розуміють нічого.

– Мовчи! Це не перша твоя помилка, дехто вже щось запідозрив, молодші всі обговорюють монстра, адже це ти мала стежити за ним. Чому він вештався табором?

– Я не знаю, як він вийшов із клітки.

– Його треба випускати лише у крайніх випадках.

– Я знаю.

– Знає вона. Той уже готовий?

– Так, все зробили, сьогодні покупці приїдуть.

– До речі, чому цього разу так мало грошей?

– За яку ціну домовилися, за таку й продали.

– А може, ти ще й крадеш у нас?

– Що означає у вас? Я з вами! Забули?

– Ти обряд не проходила, як я можу довіряти тобі?

– Якщо Ви така розумна, то скажіть, що з Фенею робити?

– Він що, повернувся?

– Так, вже капості робить нам.

– То розберіться з ним.

– Такого наказу не було. Нам сказали лише спостерігати.

– Значить, спостерігай, ти і так багато помилок припускаєшся, ти розумієш, що буде якщо проєкт зірветься?

– Розумію.

– Сподіваюся.

Розмова стихла, дівчата все ще стояли і не знали, що робити.

– Ань, а хто такий цей Феня? – пошепки запитала Женя.

– А я звідки знаю? Скажи мені, що за проект? І про який товар йде мова?

– Може, вони нас продадуть у рабство, або на органи пустять?

– А істоти ці? І яка ще клітка, хто і кого має тримати у ній?

– Не знаю, книжку треба було забирати та йти, – сказала Женя.

Дівчата ще трохи походили бібліотекою і вирішили піти, а та дивачка вже пішла кудись. Біля бібліотеки стояла невдоволена вожата, яка сердито подивилася на дівчат.

– Ань, це, мабуть, вона на неї лаялася.

– Так, воно й так зрозуміло, бачила, як вона глянула на нас?

Дівчата пішли в кімнату, а на пляжі, тим часом, Микита намагався заспокоїти Ніку.

– Скажи, що ти там бачила?

– Я не знаю, що це було.

– Воно говорило зі мною. Воно було схоже на мене.

– Раптом Микита зблід, і згадав свій сон.

– А може здалося?

– Ні, це було реально.

– А раніше ти бачила це, уві сні може?

– Ні.

Микита трохи заспокоїв Ніку, і вона пішла в корпус привести себе до ладу, по дорозі вона врізалася в Марка, але вона все ще була ображена на нього, і не хотіла з ним розмовляти, тому просто обійшла його і пішла до вбиральні, там вже були Аня з Женею.

– Потрібно все-таки якось дістати цю книгу, – запропонувала Аня.

– А ти не бачила, куди вона її сховала? – замислившись, запитала Женя.

– Думаю, вона віднесла її в якусь кімнату, зазвичай там сидять бібліотекарі, – згадала Аня.

– Потрібно якось туди пробратися і постаратися прочитати цю книгу, там має бути щось важливе, якщо вона так швидко забрала її у нас і накричала на іншу, здається вона теж бібліотекарка чи помічниця, – промовила Женя.

– І ще треба буде обшукати територію табору, знайти ту клітку, про яку говорила стара бібліотекарка, і дізнатися, хто там замкнений.

– Так, треба вигадати як це все здійснити, – підтвердила Женя. – І що за товар вони сьогодні збиралися передавати?

– Не знаю, може одразу з книгою та кліткою розберемося, а вже потім із товаром?

– Ну добре.

Усю їхню розмову чула Ніка, і задумалася про те, чи це може бути пов'язано з тим, що знають Ніка, Марк і Микита. При згадці про Марка у неї знову з'явилися сльози на очах, і вона вирішила, що їй треба з ним поговорити.