Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

— Ні… Не вагітна.

— Точно?

— Точно. Тільки армія прийшла… — Злата колупала ложкою тістечко. — Артур сказав, що поки не закінчу всі процедури зі шрамами, ніяких дітей.

— Може, він тепер перегляне свої переконання?

— Не знаю. Я не говорила з ним про це.

— А зі здоров’ям в тебе все гаразд? Нема таких сюрпризів, як у мене?

— В червні було все добре. Зараз — не знаю…

— Ой, щось ти зовсім скисла, подруго.

— Мені вже час повертатися до Артура, — Злата відклала ложку і взяла свою сумочку. — Йому краще, але небезпека ще не минула, і мені буде спокійніше, коли я буду поруч та бачитиму на власні очі, як він себе почуває…

— Там його бабуся. Якби щось було не так — вона б подзвонила. Злато, ти йому не доглядальниця, ти повинна мати час на себе, не закопуй себе живцем.

— Я не закопую. Я хочу бути поруч із ним.

— Його твоя присутність ще не дратує? Ти з ним цілодобово, так можна і зненавидіти одне одного. Ти заповнюєш весь його простір, Злато, так не можна. Ви маєте відпочивати одне від одного. Давай сходимо в салон краси? Он твоя свекруня поїхала марафет наводити. Чим ти гірша? Давай! Епіляція, косметолог, манікюр, педикюр… Погоджуйся, — Жанна усміхнулася.

— Я не знаю.

— Так, отже зараз їдемо в лікарню, і я тебе у нього відпрошу на завтра.

— Жанно... Не потрібно.

— Ще й як потрібно. Пішли.

Артур бачив, що Злата не горить бажанням кудись іти, але ідею Жанни все одно підтримав і наполіг на цьому їхньому променаді (прогулянці). Аргументи рудої про те, що Злата перетворилася на доглядальницю, боляче обпекли його свідомість. Присутність Злати поруч була йому приємною, і жодним чином він не розглядав її, як доглядальницю, вона й не виконувала нічого з того, що роблять доглядальниці. Вони багато говорили, а могли навіть не розмовляти, просто лежати, обійнявшись, або дивитися фільм. Він бачив, що й Златі поруч з ним добре. Можливо, відправляти її проти волі кудись було й неправильно, але Артур не став виказувати свої сумніви вголос. Стиснувши зуби, відпустив.

Прийшла ба. Вона здивувалася відсутності Злати, бачила напругу онука, але коментувати нічого не стала.

День без Злати минав важко, він звик до її постійної присутності. Розчиняв його тугу телефон. Йому багато дзвонили, бо месенджери в телефон він не ставив принципово, і телефон був єдиним способом зв’язку з ним.

Сьогодні подзвонив дід, якому нарешті сказали про все, що сталося. Він дуже обурювався, що йому нічого не повідомили про поранення раніше, дуже хвилювався і разів десять за всю розмову говорив про правнука, вважав, що лише турбота про власну дитину зможе зробити онука більш розважливим і примусити обдумувати свої дії і їхні наслідки. Казав, що бумеранг прилетів, і Артур виявився не готовим до сили удару, бо погано прорахував всі варіанти подальшого розвитку подій. І наступного разу такий “прорахунок в розрахунках” може коштувати йому життя.

Подзвонила мама, вперше після свого останнього візиту в лікарню, і сухо поцікавилась, як його самопочуття — вже все добре, тепер без дозволу лікарів не робить жодного руху. Станом Злати Лідія не поцікавилась, але Артур повідомив, що їй тоді наклали шви, що пошкодження значні, і що такі дії матері — це вже вихід за межі, вона не мала права таке чинити, і він їй цього не пробачить. Лідія виправдовувалася тим, що вона захищає його від корисливої дружини, котра замовила цей замах. Артур відбив дзвінок. Розмова починала його дратувати. Злата ніколи б не змогла вчинити щось подібне, але матері це було довести неможливо… Як і те, що цю кулю він, відверто кажучи, заслужив. Потрібно бути менш самовпевненим.

Нервував він ще й тому, що Гору не спіймали, а Злата — в місті. Їхня зустріч малоймовірна, бо навряд чи той буде ходити містом, проте заспокоївся Артур, лише коли вона повернулася по обіді.

— Якщо ти ще раз відправиш мене кудись — я сама собі прострелю легеню і буду лежати отут на сусідньому ліжку, — емоційно розмахуючи руками, сказала Злата, зайшовши до палати.

Він з полегшенням усміхнувся, радіючи її поверненню. І хоч вона сердилася, та, як тільки він простягнув до неї руки, сіла поруч на ліжко, обіймаючи його.

— Не відправлю, — сказав Артур, обіймаючи дружину і вдихаючи запах її волосся. — Я ледь не здурів тут без тебе.

— Я теж…там, без тебе...

Всі наступні пропозиції Жанни “піти кудись розвіятись” Злата відкидала.

Артур провів у лікарні майже місяць. Забирати його з лікарні Тоха приїхав на швидкій з Києва, хоча Артур заперечував і казав, що приїде на своїй машині з братом, та колишній староста був дуже наполегливим. В результаті, брат їхав слідом за швидкою з Жанною і ба. А Злата, Артур і Тоха їхали в салоні авто, і Тоха травив анекдоти до самої столиці.

— Ну ти й налякав усіх нас, друже, більше так не роби. І менше також, — сказав він, допомагаючи Артуру вийти з салону біля будинку ба.

— Добре, — Артур усміхнувся.

— Може потрібна ще якась допомога. Ти кажи, не соромся, — поцікавився Антон.

— Треба перевезти деякі речі з моєї квартири. І я хочу продати її.