Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

В коридорі була не лише Лідія, а ще й Жанна з Артемом. Свекруха, задерши голову, пройшла повз Злату, навмисне штовхнувши плечем, і зайшла до палати.

Жанна кинулася до подруги і обійняла.

— Златко… — подруга міцно притисла її до себе, а потім, відхилившись, пильно оглянула її обличчя. — На тобі лиця нема… Лікар же сказав, що Артуру краще, а як на тебе глянути, то наче не дуже.

— Йому краще, це правда, — Злата кивнула і обхопила себе руками. — Гору знайшли?

— Ні, — Артем похитав головою. — Десь сховався, пацюк. Рушницю знайшли, кинув у лісосмузі. З неї він зробив два постріли. Один потрапив в Артура, другий в машину Дениса. Видно, руки тремтіли…

— Якби він влучив в серце… — Злата закрила обличчя руками, — або в голову…

— Злато, все ж обійшлось. Артур живий, все буде добре, ну? — Жанна обійняла подругу.

З палати почулися крики Лідії. Медсестра, піднявшись із посту, пішла до палати і відчинивши двері, суворо промовила:

— Шановні, спокійніше. Інакше я попрошу вас обох піти звідси.

— Добре! Я зрозуміла! Так от, ця мала сучка… — огризнулася Лідія й продовжила свій монолог тихіше.

Медсестра зачинила двері і, співчутливо поглянувши на Злату, пішла на пост. Зі сходів до коридору зайшов Андрій з трьома кавами в лоточку.

— Злато, — він усміхнувся і обійняв сестру вільною рукою. — Привіт, каву будеш?

— Буду, — вона прийняла з його рук паперову тару з ароматним напоєм.— А ти чому не в школі?

— Та сьогодні чотири уроки, далі наші поїхали на змагання, а я — сюди. А де ця криклива?

— Якщо ти за мою маму, то вона в Артура, — насупився Артем.

— Про неї. Вона у вас там так кричить, що у нас вдома чути.

— У нас вдома? — Здивувалась Злата. — Жанно, а вона що, у тебе живе?

— Так, — руденька криво усміхнулась.— Лілія в тебе, а Лідія в мене.

— Зрозуміло…

— Ну, у тебе ж вдома нема місця, та й умови не дуже… — протягнула Жанна.

Злата нічого не відповіла. Вона знала, що її будинок програвав по всім показникам будинку Жанни, але зайве нагадування про це було неприємним. Кава якось моментально стала занадто вже гарячою й застрягла в горлі.

— Ви теж хочете побачити Артура? — звернулася Злата до Артема.

— Хотілось би.

— Вони вийдуть — зайдете…

Щоб заповнити мовчання, Андрій почав розповідати сестрі про успіхи в школі. Вона кивала і неуважно слухала, поглядаючи на двері палати.

Матір і бабуся вийшли з палати через хвилин десять, і Артем з Жанною пішли до Артура.

— Задоволена? — нависла Лідія над Златою.

— Припини, — ба спробувала заспокоїти доньку.

— Чим я маю бути задоволена? — перепитала Злата, намагаючись спокійно дивитися свекрусі в очі.

— Ти тепер його дружина, якщо з ним щось трапиться — отримаєш ВСЕ.

— Мені нічого не потрібно… — Злата не відводила погляду, сльози наверталися на очі, а вона дивилася в налиті ненавистю медові очі Лідії. Якби могла — та б її вдарила.

— Так я тобі і повірила! Особливо, після того як побачила, в якому гадючнику він тебе підібрав! — Лідія таки штовхнула Злату в груди, і та відійшла на пару кроків назад.

— Тьотю, тихіше, — Андрій став перед сестрою.

— Йди звідси, щеня!

— Шановна! — почувся голос медсестри, котра, знову залишивши свій пост, йшла до них. — Ви в лікарні, або поводьте себе нормально, або вам буде заборонено тут з’являтися.

З палати визирнув Артем, очевидно, вийшов дізнатися, що за шум, і побачив, як матір відштовхує Андрія, котрий закриває сестру. Поспішив до них.

— Мамо, припини, — Артем взяв матір за плечі і відвів вбік.

— Вона все прорахувала! Це ж ця сучка замовила Артура, чому ніхто цьому не вірить?! Не здивуюсь, якщо її подружка вже обдумує замах на тебе!

— Мамо, заспокойся!

Лідія демонстративно перевела подих і поправила зачіску.

— Я спокійна.

— Мамо, йди в машину, я скоро прийду, — Артем дав їй ключі від авто Артура.

Лідія взяла їх, на мить зупинивши погляд на брелоку — листку коноплі. Цей брелок Артур привіз зі своєї першої поїздки в Голландію, і він постійно був на ключах усіх машин, що були в нього за ці два роки. Взявши ключі, Лідія розвернулась у напрямку сходів, Артем пішов назад в палату, ба поправляла Андрію сорочку, котру витягла з-під джинсового піджака її донька, а Злата стояла сама біля стіни, якраз по дорозі до виходу…

Ніхто не очікував, що Лідія накинеться на невістку, наносячи удари затиснутим у руці масивним металевим брелоком з гострими кінцями. Злата кинула в неї гарячу каву, захищаючись, але кришка не відкрилась і кава не розлилася на нападницю, відлетівши вбік. Жінка встигла нанести дівчині два удари: в голову і в плече, перш ніж її відтягнули. Артем і постова медсестра насилу стримували Лідію, що виривалась, медсестра з маніпуляційної поспішила до Злати, біла футболка якої на плечі почала просочуючись кров’ю. Удар у голову прийшовся на волосяну частину, бо дівчина встигла опустити лице вниз, а от що з плечем — було незрозуміло.