Горова Ольга - Ставка: ненависть, Горова Ольга

21

– Бляха, Алекс! Коли ти став таким мудаком?! – Грегорі закрив собою прохід. Щоб той не дивився навіть у слід Софії!

 Бо раптом усвідомив, що не відповідає за власну реакцію! Вираз її очей, обличчя… Руки стиснулася у кулаки з такою силою, що жили натягнулися до болю! Хруснув суглобами.

 І сам глянув на приятеля, змірявши від голови до ніг. Реально ревіло у скронях!

– Невже ти собі останні мізки скурив тією хімією?! Нормальний же колись був, дідько! – відчуваючи лють та огиду, кинув Алексу, намагаючись не заглядати всередину квартири.

– А ти коли таким святим став?! – пирхнув у відповідь Алекс язиком, яким точно плутався від кількості спожитого… Алкоголю чи наркоти – біс розбере!

 Погляд приятеля був мутним і скляним. Але обличчя кривилося в єхидній гримасі.

 Грегорі аж замутило від того виду. Ніколи цього не розумів. І хай святим реально не був, але жодного разу не брав участі у цих оргіях, що Алекс останнім часом полюбляв  влаштовувати. Ніколи не вживав наркотики… Волів зберігати контроль над собою та своїм життям. Наскільки то реально взагалі з його ситуацією.

 І не розумів ніколи, чого Алексу не вистачало в житті, що в таке поткнувся?

– Мені не треба накачувати дівчину наркотою, аби вона погодилася зі мною сексом зайнятися! – пирхнув Григорій, відчуваючи, як тисне на скроні зсередини від гніву від усього цього!

 Від Алекса, від ситуації, від явного спустошення на обличчі Софії, яке встиг помітити до того, як дівчина втекла – нудило та підкидало одночасно! Лють роздирала ребра, гомоніла в голові виром крові! Сам пояснити не міг, чому аж настільки зачепило?! Чому саме зараз почав переосмислювати все, що сам робив, та що знав о вчинках приятеля.

– Та звісно! Гадаєш, я не бачив, як ти на неї дивишся?! Та ти на неї запав чи не з першого дня, як цю провінціалку до нас перевели, Грегорі! Взагалі не розумію, чого стримувався? Думав, що бісиш її? То натиснув би відрахуванням. Шепнув пару слів батькові… Так ні, ти з нею панькався, інших відлякував. Якого, га?! – зневажливо хохотнув Алекс. – А мене твої моральні труднощі не обходять! Я бачу – я отримую! Маю для того…

 Він не стримався. Просто не зміг.

 Різко скинув руку та заїхав кулаком в носа Алексу! Той не те що не захищався, а навіть відреагувати не встиг.

 Впустив свою склянку. Сам рухнув на підлогу, витріщившись на Грегорі…

– Яким же ти став мудаком, Сашко! – виплюнув Григорій, раптом зрозумівши оте бажання Софії їх… нормальними іменами звати. – Пиха та безкарність остаточно знищили в тобі всю адекватність?.. – запитав навіть з жалем. 

 По обличчю хлопця заюшила кров. Зламав носа? По цимбалах, якщо й так.

 Розвернувся та пішов до ліфта, не чекаючи відповіді. Та навіть не знав, чи хотів ту знати.

 Сашко завжди був розбещений. Єдиний син та нащадок у багатих батьків… Але раніше він все ж ніколи б не образив дівчину… Чи то Григорій так волів думати? Та сьогодні… він побачив його під геть іншим кутом. І було огидно.

 

 Алекс тряхнув головою, почуваючись дивно. Дихати було важко… Але він так встиг накачатися алкоголем та фармою, що болі не відчував. Та й вигляд власної долоні, якою витер кров, що текла з носа – розсмішив. От тільки реготати було незручно. Мабуть, через набряк.

 Приміщення хиталося навколо, то стискаючись, то розширяючись. І тіло Алекса немов розтягувалося та стискалося разом із простором.

 Шкода, що Софія втекла. Гаряча штучка! Вона його дійсно заводила! Як і можливість посмикати друга.

 Бо те, що на дівку ясно запав Грегорі, най сам і не хотів того визнавати – ще більше збуджувало! То було дивно, бо друг не те щоб западав на дівок. Не мізками. Чисто так, аби тілу дати погуляти, та жодна з них його почуттів не зачіпала, Алекс на те закладатися міг. До Софії.

 І Алекс то відразу помітив. Це здалося йому… веселим.

 Схожим на виклик, роздмухало в Алексі дух суперництва та азарту! Закортіло першим її отримати, а він звик отримувати все, що хотів.

 Хоча дійсно був й не проти поділитися опісля.

 Та все ж… вона втекла, кинувши обох.

 А Алекс не міг зараз встати з підлоги, аби витертися. Руками розмазував кров обличчям. 

 Тим, хто трахався позаду, вочевидь, було не до нього і не до реальності. Обдолбалися конкретно. Щоправда, він не кращий.

 Він… не знав відповіді на питання Грегорі. І… чесно сказати, зараз та його й не цікавила, мабуть. А от за ніс був ображений. Точно доведеться оперувати. Хоча… татко заплатить.

 Привалився до дверей, у вухах немов ватою набито, всі звуки ледь пробивалися.

 З цим навіженим Грегорі вирішить пізніше. Як і з Софі… Божевільні якісь!

 Хіба він погане щось хотів? Всім у кайф було б. І дівку б насолодою не обділили. Якого біса було таке влаштовувати?..

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно